Узагальнення судової практики у справах про стягнення аліментів
за 2015 рік – перше півріччя 2016 року
Узагальнення проведено на виконання плану роботи Апеляційного суду Київської області на друге півріччя 2016 року з метою з’ясування помилок, що допускаються судами Київської області, а також спірних та проблемних питань при застосуванні законодавства під час розгляду справ про стягнення аліментів.
З цією метою з місцевих судів Київської області витребовувались статистичні дані та цивільні справи даної категорії, розглянуті за 2015 рік – перше півріччя 2016 року.
На вивчення до Апеляційного суду Київської області надійшло 212 цивільних справ з 28 місцевих судів Київської області.
Також під час проведення узагальнення предметом вивчення була судова практика Апеляційного суду Київської області у вказаній категорії справ.
Відповідно до ст.51 Конституції України батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Проведеним узагальненням встановлено, що законодавством, яке регулює спірні правовідносини є: Конституція України, Конвенція про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікована Постановою Верховної Ради України за №789-ХІІ від 27.02.1991 року, Сімейний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, постанови КМУ №146 від 26.02.1993 року «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», №189 від 22.02.2006 року «Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме».
Під час розгляду вказаної категорії справ суди застосовують, відповідно до ст.3607 ЦПК України, правові висновки Верховного Суду України.
Також суди враховують рекомендаційні роз’яснення постанов Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 року, «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення
та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007 року.
Вивчення практики застосування судами законодавства у справах про стягнення аліментів вказує на те, що суди в основному вірно вирішують вказані спори. Разом з тим у роботі судів ще мають місце певні недоліки.
1. Аналіз статистичних даних
Відповідно до статистичного звіту - «Звіт судів першої інстанції про розгляд справ у порядку цивільного судочинства» (форма 2-ц) за 2015 рік встановлено, що загалом місцевими судами Київської області за вказаний період розглянуто 33161 справ позовного провадження, з них місцевими судами розглянуто 3296 спорів про стягнення аліментів, що складає 9,9% від загальної кількості розглянутих цивільних справ.
Протягом 2015 року місцевими судами розглянуто 10219 спорів, що виникають з сімейних правовідносин. Відсоток розглянутих справ про стягнення аліментів до спорів, що виникають з сімейних правовідносин становить - 32,3%.
У 2015 році ухвалено рішення про задоволення позову у 2842 справах про стягнення аліментів, 14 справ передано в інші суди, закрито провадження у 16 справах, 340 заяв залишено без розгляду.
Таким чином, встановлено, що у переважній більшості випадків, а саме - у 86,2% справ про стягнення аліментів, місцеві суди у 2015 році задовольняли позовні вимоги.
Порівнюючи вказані статистичні дані із відповідними показниками за 2014 рік варто відмітити про зменшення кількості розгляду справ про стягнення аліментів у 2015 році порівняно із 2014 роком на 388 справ (10,5%).
Відповідно до статистичного звіту - «Звіт судів першої інстанції про розгляд справ у порядку цивільного судочинства» (форма 2-ц) за перше півріччя 2016 року встановлено, що загалом місцевими судами Київської області за вказаний період розглянуто 14209 справ позовного провадження, з них місцевими судами розглянуто 1596 спорів про стягнення аліментів, що складає 11,23% від загальної кількості розглянутих цивільних справ.
Протягом першого півріччя 2016 року місцевими судами розглянуто 4749 спорів, що виникають з сімейних правовідносин. Відсоток розглянутих справ про стягнення аліментів до спорів, що виникають з сімейних правовідносин становить – 33,6%.
У першому півріччі 2016 року ухвалено рішення про задоволення позову у 1377 справах про стягнення аліментів, 7 справ передано в інші суди, закрито провадження у 12 справах, 158 заяв залишено без розгляду.
Отже, узагальненням встановлено, що у першому півріччі 2016 року також у переважній більшості випадків, а саме - у 86,3% справ про стягнення аліментів, місцеві суди задовольняли позовні вимоги.
Відповідно до статистичного звіту - «Звіт апеляційної інстанції про розгляд апеляційних скарг в цивільних справах» (форма 22-ц) за 2015 рік встановлено, що Апеляційним судом Київської області розглянуто загалом 3881 справу за результатами перегляду рішень місцевих судів за апеляційними скаргами, з них переглянуто 145 рішень у справах про стягнення аліментів (3,7%).
За результатами перегляду рішень місцевих судів у справах про стягнення аліментів за 2015 рік Апеляційним судом Київської області 89 рішень залишено без змін, скасовано усього 36 рішень, з них з ухваленням нового рішення – 34, із закриттям провадження – 2, 20 рішень місцевих судів змінено.
Отже, з результатів проведеного узагальнення вбачається, що у більшості випадків рішення місцевих судів апеляційним судом залишались без змін, що складає 61,4%, скасовано - 24,8% рішень, 13,8% рішень – змінено, порівняно із кількістю розглянутих спорів про стягнення аліментів.
Порівнюючи вказані статистичні дані із відповідними показниками за 2014 рік варто відмітити про зменшення кількості розгляду справ про стягнення аліментів у 2015 році порівняно із 2014 роком на 29 справ (16,7%).
Відповідно до статистичного звіту - «Звіт апеляційної інстанції про розгляд апеляційних скарг в цивільних справах» (форма 22-ц) за перше півріччя 2016 року Апеляційним судом Київської області розглянуто загалом 1674 справ за результатами перегляду рішень місцевих судів за апеляційними скаргами, з них переглянуто 66 рішень у справах про стягнення аліментів (3,9%).
За результатами перегляду рішень місцевих судів у справах про стягнення аліментів за перше півріччя 2016 року Апеляційним судом Київської області 42 рішення залишено без змін, скасовано усього 14 рішень, з них з ухваленням нового рішення – 14, 10 рішень місцевих судів змінено.
Отже, з результатів проведеного узагальнення вбачається, що у більшості випадків рішення місцевих судів апеляційним судом залишались без змін, що складає 63,6%, скасовано – 21,2% рішень, 15,2% рішень – змінено, порівняно із кількістю розглянутих спорів про стягнення аліментів.
2. Підсудність справ
У ході проведеного узагальнення встановлено, що позови у спорах про стягнення аліментів розглядалися судами в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог, передбачених ч.1 ст.109, ч.1 ст.110 ЦПК України.
Недотримання правил підсудності тягне за собою повернення заяви позивачеві, про що постановляється ухвала. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (ч.5 ст.121 ЦПК України).
Узагальненням встановлено, що проблемних питань при визначенні підсудності у судів в основному не виникало.
Проведеним узагальненням виявлено окремі випадки за яких позивачі неправильно тлумачать положення ст.109, 110 ЦПК України та подають позовні заяви з порушенням правил підсудності.
Ч.1 ст.110 ЦПК України містить у собі вичерпний перелік сімейних спорів, позови за якими можуть бути пред’явлені за місцем проживання чи перебування позивача на його вибір - це такі як позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства. Ст.110 ЦПК України не передбачено підсудність за вибором позивача за його місцем проживання для позовів про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, про зміну розміру аліментів, про стягнення неустойки за прострочення аліментних платежів, що не є тотожним зі стягненням аліментів.
У таких справах суди застосовують положення ч.1 ст.109 ЦПК України, та у випадках порушення норм процесуального права повертають позовні заяви у зв’язку з недотриманням позивачем правил підсудності, а у випадках коли провадження було відкрито суди застосовують п.2 ч.1 ст.116 ЦПК України.
Наприклад, у справі (№ Інформація) Броварського міськрайонного суду ухвалою від 02.02.2015 рокуповернуто позовну заяву Ф.І.Л. до Б.С.М. про стягнення додаткових витрат на дитину для подання до належного суду.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно паспортних даних, Ф.І.Л. зареєстрована за адресою: м. Бровари, вул. Інформація, з 26 червня 2007 року.
В позовній заяві позивач зазначала, що відповідач зареєстрований за адресою: Черкаська область, Корсунь-Шевченківський район, с. Кірове.
За таких обставин та відповідно до ч.1 ст.109 ЦПК України для зручності розгляду справи позовна заява Ф.І.Л. до Б.С.М. про стягнення додаткових витрат на дитину повинна бути подана за підсудністю до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області.
Інший приклад вбачається зі справи (№ Інформація) Броварського міськрайонного суду за позовом Т.В.С. до Т.А.Б. про стягнення заборгованості по аліментах, неустойки за прострочення сплати аліментів та додаткових витрат, ухвалою від 14 травня 2015 року позовну заяву передано за підсудністю до Фрунзівського районного суду Одеської області.
Як вбачається з матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов стосується стягнення заборгованості по аліментах, пені за прострочення сплати аліментів та додаткових витрат на утримання дитини, а тому при визначенні підсудності не застосовуються правила ч. 1 ст. 110 ЦПК України, якими передбачено підсудність справ за вибором позивача за позовами про стягнення аліментів.
Узагальненням встановлено поодинокі випадки порушення п.2 ч.1 ст.116 ЦПК України та помилкової передачі справи іншому суду.
Наприклад, зі справи (№ Інформація) Ірпінського міського суду за позовом Б.В.О. до Б.Б.Г. про стягнення аліментів ухвалою від 24.07.2015 року цивільну справу направлено за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Як вбачається з матеріалів справи, передаючи справу за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, суд першої інстанції виходив із того, що зареєстроване місце проживання позивача м. Донецьк пр. Інформація, а відповідача - Донецька область, м. Донецьк вул. Інформація. Суд дійшов висновку про необхідність передачі справи за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, оскільки відповідно до розпорядження Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710/38-14 від 02.09.2014 року, змінено підсудність судових справ, підсудних судам, розташованим у районі проведення АТО, визначено територіальну підсудність: змінена територіальна підсудність Куйбишевського та Калинінського районних судів м. Донецька, та визначено територіальну підсудність справ.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15.10.2015 року ухвалу Ірпінського міського суду від 24.07.2015 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що в матеріалах справи була довідка про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, яка видана Б.В.О., відповідно до якої Б.В.О. та троє її дітей перемістилися з тимчасово окупованої території в м. Ірпінь.
3. Судова практика розгляду цивільних справ про стягнення аліментів
Главою 9 СК України передбачено права та обов’язки подружжя по утриманню.
Главою 15 СК України закріплено обов’язок матері, батька утримувати дитину та його виконання. Так, зокрема, норми глави 15 СК України визначають окремі види зобов’язань про стягнення аліментів на користь тих чи інших осіб, зокрема:
- обов’язок матері, батька утримувати дитину до досягнення нею повноліття;
- обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання;
- обов’язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків.
Проведеним узагальненням встановлено, що найбільш поширеною є практика заявлення позовних вимог про стягнення аліментів на дитину до досягнення нею повноліття.
Непорушним конституційним правом неповнолітньої дитини, закріпленим ст.51 Конституції України є право на утримання батьками до досягнення нею повноліття. Крім того, обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття передбачено ст.180 Сімейного кодексу України.
Обов’язок батьків утримувати свою дитину не припиняється із розірванням шлюбу. Більш того, навіть факт позбавлення батьківських прав не звільняє від обов’язку сплачувати аліменти.
П.17 постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз’яснює, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Як встановлено в ході проведення узагальнення в переважній більшості вказаних справ позивачами виступали матері неповнолітніх дітей з якими вони проживали, поодинокі випадки виявлено, коли позивачами були батьки або органи опіки та піклування.
Як вбачається з даних статистики більшість позовних вимог за звітний період судами було задоволено.
При розгляді даної категорії справ суди звертали увагу на обставини, визначені ст.182 СК України.
Крім того суди враховували чи офіційно працевлаштований відповідач, чи має він мінливий, нерегулярний дохід, визнання позову відповідачем, інші витрати відповідача на проживання (сплата комунальних послуг, оренда житла), вік сторін, надання добровільно матеріальної допомоги дитині, наявність кредитних зобов’язань тощо.
Ч.2 ст.182 СК України закріплено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу. Тому при визначенні розміру аліментів суд враховує розмір прожиткового мінімуму, встановлений Законом України «Про державний бюджет». Ця норма не застосовується у випадку визначення аліментів у твердій грошовій сумі.
Суд також враховує положення ч.2 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлений розмір відрахувань за виконавчими документами із заробітної плати та пенсії, та ч.3 ст.70 вказаного Закону, відповідно до якої загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Проведеним узагальненням встановлено, що розмір аліментів визначається судом виходячи з обставин кожної конкретної справи та може бути визначений в частці від доходу або твердій грошовій сумі (ст.ст.183, 184 СК України).
В більшості справ суди стягували аліменти в частці від доходу відповідача. Такі рішення приймалися у випадках, коли платник аліментів мав стабільний та регулярний дохід, щомісячно одержував заробітну плату, стан його здоров’я був задовільним, інші обставини, що мають істотне значення.
В основному, розмір аліментів складав: на утримання однієї неповнолітньої дитини – 1/4 частина доходів, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання двох дітей – 1/3 частина, тобто по 1/6 на кожну дитину, на трьох і більше дітей – половина від усіх доходів відповідача. Також узагальненням встановлено випадки визначення судами розміру аліментів на неповнолітню дитину в розмірі 1/3; 1/8 частини доходів тощо, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Наприклад, рішенням Ставищенського районного суду від 29.01.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом К.О.В. до К.В.М. про стягнення аліментів на дитину, позов задоволено. Стягнуто з К.В.М. на користь К.О.В. на утримання неповнолітнього сина К.В.В. аліменти в розмірі ¼ частини його доходу (заробітку), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до повноліття дитини починаючи з 5 січня 2015 року.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, встановивши обставини, передбачені ст.182 СК України, дійшов висновку, що батьки мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того перебували вони в шлюбі між собою, відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надавав.
Аналіз судової практики дає змогу стверджувати, що розглядаючи справи про стягнення аліментів із безробітного, судді зазвичай беруть до уваги можливість та бажання особи працювати, враховують те, чи платник аліментів фізично здоровий, чи здатен працювати та забезпечувати належне утримання своєї дитини. При цьому незадовільний матеріальний стан платника аліментів (відсутність заробітку, перебування на утриманні непрацездатних батьків, які потребують догляду) або сімейні обставини (наявність іншої неповнолітньої дитини на утриманні) можуть стати підставою лише для зменшення розміру аліментів, а не для повного звільнення від їх сплати.
У випадках стягнення аліментів в твердій грошовій сумі, суд визначав їх розмір виходячи з тощо чи платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, факт визнання відповідачем розміру суми та враховував розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, встановленого Законом України «Про державний бюджет» тощо.
Конкретна щомісячна сума аліментів у твердій грошовій сумі визначалася судами враховуючи, що обов’язок по утриманню дитини у батьків є рівним, залежно від обставин справи та наявних доказів.
Узагальненням встановлено, що найчастіше суди стягували аліменти в розмірі 1000 грн., 1200 грн., 800 грн., 643 грн., в окремих випадках стягували –516 грн., 420 грн., 728 грн. тощо.
Наприклад, рішенням Вишгородського районного суду від 09.02.2016 року у справі (№ Інформація) за позовом Б.Ю.Ю. до П.С.О. про стягнення аліментів, позов задоволено частково, стягнуто з П.С.О. аліменти у твердій грошовій сумі на користь Б.Ю.Ю. на утримання сина Б.Д.С., 25.03.2015 року народження, в розмірі 800,00 грн. щомісячно, починаючи з 12.11.2015 року до повноліття дитини, тобто до 25.03.2033 року.
Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що на утриманні позивачки перебуває малолітній син, який проживає разом з нею, відповідач є батьком її сина, однак відповідач не надавав матеріальної допомоги на утримання сина, довідок про доходи сторонами надано не було, у зв’язку з цим суд вважав, що позивач має право на утримання аліментів на неповнолітню дитину в розмірі 800 грн., оскільки ця сума відповідає вимогам ч.2 ст.182 СК України і не є меншою 30-ти % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 31.03.2016 року рішення Вишгородського районного суду від 09.02.2016 року залишено без змін.
При розгляді справ даної категорії суди в поодиноких випадках, як встановлено узагальненням, відмовляли в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Підставами для відмови суди зазначали відсутність доказів про те, що лише один із батьків несе витрати на утримання дитини, необґрунтованість вимог про стягнення аліментів.
Наприклад, рішенням Бориспільського міськрайонного суду у справі (№ Інформація) за позовом органу опіки та піклування виконавчого комітету Гнідинської сільської ради, в інтересах Т.В.В., Т.А.В., Т.С.В. до Т.В.М., Т.Ю.В., третя особа: орган опіки та піклування служби у справах дітей та сім’ї Бориспільської РДА про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей, позов задоволено частково.
Позбавлено батьківських прав Т.В.М. та Т.Ю.В., відносно Т.В.В., 14 листопада 2003 року народження, Т.А.В., 29 жовтня 2004 року народження, Т.С.В., 03 липня 2008 року народження.
У задоволенні позову в частині вимоги про стягнення аліментів відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з тим, що відповідачі не виконували своїх батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дітей, фактично самоусунулись від виконання своїх обов'язків, з метою захисту законних прав та інтересів малолітніх Т.В.В., Т.А.В., Т.С.В., суд дійшов висновку про необхідність позбавлення батьківських прав Т.В.М. та Т.Ю.В. відносно їхніх неповнолітніх дітей.
Позивачем не було обґрунтовано розмір аліментів, а саме в частці від доходів, а не в твердій грошовій сумі, так як відповідачі офіційно не працювали та мали нерегулярний, мінливий дохід. Крім того, позивачем не конкретизовано взагалі на користь якої особи слід стягувати аліменти з Т.В.М. та Т.Ю.В. на утримання малолітніх Т.В.В., Т.А.В., Т.С.В. Виходячи з наведеного суд дійшов висновку про передчасність вказаної вимоги позивача та відсутність підстав для стягнення аліментів з Т.В.М. та Т.Ю.В. на утримання їхніх малолітніх дітей.
Проведеним узагальненням встановлено випадки неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального чи процесуального права, що в результаті призводило до скасування рішень місцевих судів судом апеляційної інстанції.
Так, визначення аліментів у твердій грошовій сумі можливо лише у передбачених ст.184 СК України випадках, зокрема у випадку якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу отримує в натурі, а також за наявності інших обставин.
Встановлено, що суди в окремих випадках порушували норми матеріального права, та помилково стягували аліменти у твердій грошовій сумі за наявності правових підстав для стягнення аліментів у частці від доходу або навпаки.
Наприклад, рішенням Києво-Святошинського районного суду від 18.02.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом Р.Л.В. до Р.В.В. про стягнення аліментів, позов задоволено частково, стягнуто з Р.В.В. аліменти на користь Р.Л.В. на утримання неповнолітніх доньок Р.К.В., 31.03.2009 року народження та Р.В.В. 31.03.2009 року народження у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 21.01.2015 року до досягнення дітьми повноліття.
Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що обов'язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття покладений рівною мірою на обох батьків, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі, стан здоров’я та матеріальний стан відповідача дозволяють йому утримувати своїх неповнолітніх доньок, доказів про сплату на інших дітей аліментів або стягнень за виконавчими документами відповідачем не було надано, відповідач мав постійний заробіток.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23.04.2015 року рішення Києво-Святошинського районного суду від 18.02.2015 року скасовано та ухвалено нове.
Стягнуто з Р.В.В. на користь Р.Л.В. аліменти на утримання доньки Р.К.В., 31.03.2009 року народження в розмірі 1200,00 грн. та аліменти на утримання доньки Р.В.В., 31.03.2009 року народження в розмірі 700,00 грн. у твердій грошовій сумі щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи стягнення з 21.01.2015 року і до досягнення дітьми повноліття.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову та стягнення аліментів з відповідача в частці від його заробітку, оскільки відповідач постійного заробітку не мав, що підтверджувалось довідками наданими ТОВ «С.» про те, що Р.В.В. був звільнений з роботи за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України наказ №5-К від 16.02.20015 року. Відповідач недостатньо надавав матеріальну допомогу на утримання дітей, згоди про добровільну сплату аліментів між позивачкою та відповідачем не було досягнуто.
Також апеляційний суд врахував матеріальний стан сторін, те, що у відповідача не було більше осіб, які перебували на його утриманні та те, що донька К. потребувала більш ретельного догляду, оскільки являлась інвалідом дитинства.
Інший приклад вбачається з рішення Славутицького міського суду від 10.03.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом Г.М.М. до Б.О.В. про стягнення аліментів на дитину, відповідно до якого позов задоволено частково, стягнуто з Б.О.В. на користь Г.М.М. аліменти на утримання дочки Г.Д.О., у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 лютого 2015 року, до повноліття дитини, у задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що дитина потребувала утримання, батько дитини за своїм матеріальним становищем та станом здоров’я міг і зобов’язаний надавати утримання дитині, необхідне для забезпечення її розвитку, відомостей про наявність у нього інших утриманців не встановлено, мати дитини обмежена у можливості надавати дитині утримання з огляду на її вік та необхідність догляду за дитиною та з урахуванням положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за №489/20802, вважав правильним визначити аліменти у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що забезпечить необхідну участь батька в утриманні дитини.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 02.07.2015 року заочне рішення Славутицького міського суду від 10.03.2015 року скасовано та ухвалено нове.
Стягнуто з Б.О.В. на користь Г.М.М. аліменти на утримання доньки Г.Д.О., 10.01.2015 року народження в розмірі 1500,00 грн. у твердій грошовій сумі щомісячно, починаючи стягнення з 11.02.2015 року і до досягнення дитиною повноліття.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції не вірно застосував норму матеріального права, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову та стягнення аліментів з відповідача в частці від його заробітку, застосувавши положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за №489/20802, оскільки не врахував вимог ст.ст.180, 181, 182, 184 СК України та роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.
Судом встановлено, що відповідач неофіційно працював промисловим альпіністом у м. Києві і його заробіток складав близько 5000 грн. на місяць. У вихованні та утриманні дитини участі не брав.
Апеляційним судом враховано матеріальний стан сторін, те, що у відповідача не має більше осіб, які перебували на його утриманні.
Приклади неповного дослідження судом усіх обставин справи вбачаються з рішення Вишгородського районного суду від 16.01.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом Х.В.В. до Х.Н.М. про стягнення аліментів, відповідно до якого позов задоволено.
Стягнено з Х.Н.М. на користь Х.В.В. на утримання Х.Б.В., 16 березня 1999 року народження, аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 грудня 2014 року до повноліття Б., тобто до 16 березня 2017 року.
Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що син проживав та знаходився на утриманні батька, а тому аліменти підлягають стягненню з матері на користь батька в порядку ст.180 СК України.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 26.03.2015 року рішення Вишгородського районного суду від 16.01.2015 року скасовано та ухвалено нове.
Відмовлено у задоволенні позову Х.В.В. до Х.Н.М. про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього Х.Б.В.
Апеляційний суд дійшов висновку, що з наданих сторонами доказів видно, що неповнолітній Х.Б., будучи зареєстрованим з матір’ю, проживав як з матір’ю, так і з батьком. Відповідно до довідки форми № 3 № 548 від 11 березня 2015 року, місце проживання Х.Б.В. зареєстровано у м. Києві по проспекту Повітрофлотському.
З акту про постійне місце проживання від 17 грудня 2014 року, завіреного печаткою Новопетрівської сільради Вишгородського району Київської області від 17 грудня 2014 року вбачалося, що Х.Б. проживав разом з батьком Х.В.В. по вул. Яблуневій.
З акту про фактичне проживання, завіреного печаткою КП Солом’янського району м. Києва видно, що Х.Б. проживав зі своєю матір’ю у м. Києві по проспекту Повітрофлотському.
Матеріали справи не містили беззаперечних доказів про те, що лише батько ніс витрати на утримання неповнолітнього сина.
Інший приклад вбачається з рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 20.04.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом Т.Л.В. до З.В.В., третя особа З.О.С. про стягнення аліментів, відповідно до якого позов задоволено частково. Стягнуто з З.В.В. на користь Т.Л.В. аліменти на утримання малолітнього сина З.М.В., 2 грудня 2012 року народження, в розмірі 1/8 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 4 березня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що малолітня дитина проживала та знаходилась на утриманні позивача, тому вона мала передбачене законом право на її утримання з боку відповідача.
При цьому, беручи до уваги матеріальне становище сторін, наявність у платника аліментів інших дітей, які потребують допомоги та інші обставини, що мають істотне значення, суд вважав за необхідне стягнути аліменти в розмірі 1/8 частині від доходу батька.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 09.062015 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 20.04.2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову повністю.
Стягнуто з З.В.В. аліменти щомісячно на користь Т.Л.В. у розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.03.2015 року і до досягнення дитиною повноліття.
Апеляційний суд встановивши ту обставину, що в сторін був малолітній син, який проживав з позивачем та знаходився на її утриманні, а відповідач є особою працездатного віку без розумових та фізичних вад, мав регулярний дохід і спроможний надавати матеріальну допомогу, вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності покладення на нього аліментного зобов’язання.
Однак, розмір аліментів, який підлягав стягненню з відповідача на користь позивача на утримання малолітньої дитини, був дещо занижений з огляду на те, що він не відповідав інтересам сторін та їхньої дитини, а також принципу рівності батьків в участі по утриманню дитини.
Так, згідно наявних в матеріалах справи свідоцтв про народження убачалося, що відповідач також був батьком З.В.В., 28 липня 2008 року народження, З.М.В., 9 листопада 2010 року народження, та З.Н.В., 17 листопада 2013 року народження, а матір’ю даних дітей є З.О.С.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2011 року стягнуто із З.В.В. на користь З.О.С. аліменти на утримання дітей - сина В. та дочки М. по 1/3 частині з усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31 грудня 2010 року і до досягнення дітьми повноліття та по 1/6 частині з усіх видів його заробітку, починаючи з 31 грудня 2010 року, на утримання З.О.С. щомісячно і до 9 листопада 2013 року.
На час ухвалення оскаржуваного рішення відповідач вже не сплачував на користь З.О.С. аліменти на її утримання, як і добровільно не сплачував аліменти на утримання З.Н.В., 17 листопада 2013 року народження, який проживав та знаходився на утриманні останньої.
Узагальненням встановлено поодинокі випадки зміни судом апеляційної інстанції рішень місцевих судів на основі того, що суди дійшовши правильного та обґрунтованого висновку щодо обов’язку стягнення аліментів з відповідача не вірно визначали розмір аліментів.
Наприклад,рішенням Ірпінського міського суду від 06.11.2014 року у справі (№ Інформація) за позовом О.Н.О. до О.Ю.Д. про стягнення аліментів, позов задоволено. Стягнуто з О.Ю.Д. на користь О.Н.О. аліменти на утримання доньок О.І., 27.04.1999 року народження, та О.Д., 07.04.2005 року народження, в твердій грошовій сумі по 1 000 грн. на кожну доньку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.10.2014 року і до досягнення ними повноліття.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 182, 183 СК України, та дійшов висновку, що відповідач ухиляється від виконання обов’язків по матеріальному утриманню дітей, може надавати утримання в розмірі 1000 грн. щомісяця на кожну дитину, які знаходяться на утриманні позивача.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 25.02.2015 року рішення Ірпінського міського суду від 06.11.2014 року змінено в частині визначення розміру аліментів, що підлягали стягненню з О.Ю.Д., визначивши розмір аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 643 грн. щомісяця на кожну дитину.
В решті рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду щодо стягнення аліментів в твердій грошовій сумі. Однак висновки суду в частині визначення розміру аліментів, що можуть бути стягнуті з відповідача зроблені без врахування вимог ст.ст.183, 184 СК України.
Судом першої інстанції не враховано матеріальне становище платника аліментів, не надано належної оцінки довідці з Державного центру зайнятості Ірпінського МЦЗ. Згідно довідки Ірпінського МЦЗ, О.Ю.Д. перебував на обліку як безробітний в Ірпінському МЦЗ з 18 липня 2014 року.
Виходячи із загальних засад справедливості цивільного судочинства та необхідності захисту інтересів неповнолітньої дитини, враховуючи, що ст.180 СК України покладає обов’язок утримувати дитину на обох батьків, а також виходячи із того, що відповідач не надав доказів працевлаштування і мав мінливий, нерегулярний дохід, колегія суддів визначила розмір аліментів на утримання дитини із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в твердій грошовій сумі в розмірі 643 грн.
Проведеним узагальненням встановлено також поширеною судову практику розгляду судами Київської області протягом звітного періоду справ про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання.
Обов’язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей закріплений у ст.ст.198, 199 СК України. Як і аліменти на неповнолітніх дітей, аліменти на утримання повнолітніх дочки, сина стягуються у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. При цьому суд так само враховує обставини, зазначені у статті 182 цього Кодексу, а також бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до ст.201 СК України до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
У більшості випадків до суду про стягнення аліментів на утримання повнолітніх дітей звертався той з батьків, з ким проживає повнолітня дитина, проте встановлено поодинокі випадки, коли з таким позовом зверталася сама повнолітня дитина, яка продовжує навчання.
У вказаних справах суди задовольняли позовні вимоги. Випадки відмови узагальненням встановлено у незначній кількості, та в подальшому вказані судові рішення були скасовані судом апеляційної інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.
Наприклад, рішенням Броварського міськрайонного суду від 14.07.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом Б.Н.І. до Б.А.А., треті особи – Б.В.А., Б.О.М. про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, у задоволенні позову Б.Н.І. відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач сплачував аліменти на двох неповнолітніх дітей, а тому не може бути визнаний судом таким, що може надавати матеріальну допомогу дорослому сину.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 25.08.2015 року рішення Броварського міськрайонного суду від 14.07.2015 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов задоволено частково. Стягнуто з Б.А.А. на користь Б.Н.І. аліменти на утримання сина – Б.В.А., 23 березня 1997 року народження, у розмірі 1/6 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня пред’явлення позову, тобто з 03 червня 2015 року до 30 червня 2016 року.
Апеляційний суд дійшов висновку, що Б.А.А. зобов’язаний утримувати трьох дітей, з нього необхідно стягнути аліменти на утримання Б.В.А., 23 березня 1997 року народження, у розмірі 1/6 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісяця.
Крім того, під час розгляду справи за позовом Б.О.М. до Б.А.А. про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей у розмірі 1/2 частки доходів, відповідач визнав позов, а отже погодився з розміром аліментів та можливістю сплачувати їх у такому розмірі.
Інший приклад вбачається з рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 08.05.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом Б.А.І. до Б.І.А. про стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, відповідно до якого в задоволенні позову відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не потребував матеріальної допомоги, оскільки знаходився на повному державному забезпеченні і отримував стипендію.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 08.07.2015 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 08.05.2015 року скасовано і ухвалено нове рішення.
Позов Б.А.І. задоволено частково.
Стягнуто з Б.І.А. на користь Б.А.І. аліменти для повнолітньої дочки, яка продовжує навчання у розмірі 1/8 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 17 березня 2015 року і до досягнення нею 23 років або до закінчення навчання.
Апеляційний суд дійшов висновку, що державне забезпечення не у повному обсязі покриває потреби позивача, вона не може придбати необхідні товари. Позивач позбавлена можливості у вільний від навчання час працевлаштуватись для отримання доходу, оскільки є військовослужбовцем.
Відповідач має можливість надавати допомогу дочці, оскільки не має інших утриманців і отримує грошове забезпечення у розмірі 7844 грн. щомісяця.
Судова колегія визначаючи розмір аліментів, з урахуванням встановлених обставин справи вирішила, що 1/8 частини від заробітної плати відповідача (доходів) буде достатньо для задоволення додаткових потреб позивача, які не покриваються державним забезпеченням.
При визначенні розміру аліментів суди враховували обставини кожної конкретної справи, а також такі юридичні факти: досягнення дитиною повноліття, що не перевищує 23-річного віку, продовження дитиною навчання, та у зв’язку з цим потреба у матеріальній допомозі, наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Також суди враховують матеріальне становище дитини та платника аліментів, наявність на утриманні відповідача неповнолітніх дітей та непрацездатних батьків, стан здоров’я дитини і платника аліментів, а також інші обставини, що мають істотне значення, зокрема: чи офіційно працевлаштований відповідач, чи має він мінливий, нерегулярний дохід, визнання позову відповідачем, вік сторін, чи працевлаштована дитина, щодо якої подано позов, тощо.
При розгляді справ даної категорії суди в більшості випадків стягували аліменти в частці від доходу відповідача до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23-річного віку, в основному розмір стягнення складав ¼ частину доходів, також суди стягували 1/3, 1/6, 1/8 частини доходів.
Наприклад, рішенням Миронівського районного суду від 19.05.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом К.Б.І. до К.І.М., третя особа: К.Г.Г. про стягнення аліментів на дитину, яка навчається, позов задоволено частково.
Стягнуто з К.І.М. на користь К.Б.І. аліменти у розмірі 1/6 частини всіх видів доходу щомісячно, починаючи з 19 березня 2015 року до 30 червня 2016 року, тобто до закінчення ним навчання, але не більше як до досягнення 23 років.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції врахував доходи відповідача, який мав регулярний дохід, що не позбавляє його можливості сплачувати аліменти на утримання свого сина, який продовжує навчання, інших утриманців не мав, мати позивача не могла в повній мірі матеріально забезпечувати спільну з відповідачем дитину.
Узагальненням встановлено, що суди стягували аліменти в твердій грошовій сумі рідше, розмір стягнення складав 400 грн., 1000 грн.
Наприклад, рішенням Вишгородського районного суду від 19.02.2016 року у справі (№ Інформація) за позовом З.Л.В. до С.В.А. про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини на час навчання, позов задоволено частково. Стягнуто з С.В.А. на користь З.Л.В. аліменти на утримання доньки С.А.В., 16.11.1997 року народження у розмірі 400 гривень на період навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років щомісячно, починаючи з 15.01.2016 року.
Як вбачається з матеріалів справи, суд врахував, що обов’язок по утриманню повнолітньої дочки (сина) покладається на обох батьків, С.А.В. є повнолітньою працездатною особою, однак навчання на денній формі позбавляло її можливості матеріально забезпечувати себе, позивач також не в змозі у повному обсязі утримувати дочку, у той час відповідач є дієздатним, на утриманні інших неповнолітніх дітей та непрацездатних батьків не має, але отримує мінімальні доходи, має ряд захворювань, у зв’язку із чим суд дійшов висновку, що він може надавати матеріальну допомогу позивачу, на утримання дочки, яка продовжує навчання у учбовому закладі, однак не в тому розмірі в якому просить позивач.
Відповідно до ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову.
Узагальненням встановлено, що суди в поодиноких випадках помилково визначали момент стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання.
Наприклад, рішенням Березанського міського суду у справі (№ Інформація) за позовом Н.О.М. до Н.Р.Г. про стягнення аліментів на час навчання, позов Н.О.М. задоволено частково. Стягнуто з Н.Р.Г. на користь Н.О.М. аліменти на утримання дитини Н.В.Р., 15 червня 1996 року народження у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму, щомісячно, до закінчення дитиною навчання, а саме до 30 червня 2017 року, починаючи з 01 вересня 2014 року.
У решті позовних вимог відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, визначаючи розмір аліментів на повнолітнього сина Н.В.Р., який продовжує навчання, суд першої інстанції взяв до уваги матеріальний стан як позивача, так і відповідача, врахував ту обставину, що відповідач Н.Р.Г. є працездатним, мав регулярний дохід, сплачував аліменти на користь позивача на утримання сина Н.С.Р., 03 червня 2002 року народження у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) на підставі рішення Березанського міського суду Київської області від 17 липня 2008 року, на його утриманні перебуває дружина та неповнолітня дочка Н.Д.Р., 15 травня 2012 року народження.
Ухвалюючи рішення в частині задоволення позову частково про стягнення аліментів на повнолітнього сина Н.В.Р., який продовжує навчання та визначаючи їх у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, суд першої інстанції стягнув аліменти, починаючи з 01 вересня 2014 року.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23.03.2015 року рішення Березанського міського суду від 14.01.2015 року в частині строку стягнення аліментів змінено.
Стягнено з Н.Р.Г. аліменти з 01 грудня 2014 року.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір аліментів на повнолітнього сина Н.В.Р., який продовжує навчання, у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 СК України.
Проте, суд першої інстанції неправильно визначив час, з якого необхідно стягувати аліменти та стягнув їх з 01 вересня 2014 року, а не з дня пред`явлення позову - 01 грудня 2014 року, як просила Н.О.М. у позові.
Конкретного розміру аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання не встановлено законом, оскільки він є оціночним та у кожному конкретному випадку визначається судом з урахуванням потреб дитини і можливостей батьків.
Проведеним узагальненням встановлено різну практику визначення розміру аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання.
Наприклад, рішенням Миронівського районного суду від 17.12.2014 року у справі (№ Інформація) за позовом М.О.М. до М.В.В. про стягнення аліментів, позов задоволено.
Стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дочки, яка продовжує навчатися в розмірі 800 грн. з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 13.10.2014 року до 03.05.2015 року, з наступною індексацією зазначеного розміру відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення ” від 03.07.1991 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції керувався ст.ст.182, 199 СК України й виходив з того, що на утриманні відповідача знаходиться мати та неповнолітній син та врахував матеріальний стан позивачки.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 02.04.2015 рокурішення Миронівського районного суду від 17.12.2014 року змінено в частині визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню із М.В.В. з 800 (вісімсот) гривень на 500 (п’ятсот) гривень.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Апеляційний суд беручи до уваги матеріальний стан як позивачки, так і відповідача, а також те, що відповідач не працює на його утриманні знаходиться мати та неповнолітній син, дійшов висновку про необхідність зменшення суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання повнолітньої дочки М.А.В.
Інший приклад вбачається з рішення Яготинського районного суду від 05.05.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом Ф.С.В. до К.О.І. про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, відповідно до якого позов задоволено частково. Стягнуто з К.О.І. аліменти на користь Ф.С.В. на утримання повнолітньої дочки – К.А.О., 29.12.1996 року народження в розмірі 1000 гривень, щомісячно, починаючи із 17 квітня 2015 року до досягнення дочкою двадцятитрирічного віку, за умови продовження навчання. Стягнуто із К.О.І. грошові кошти в розмірі 670 гривень на користь Ф.С.В., витрачені на переклад документів при підготовці цивільного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, визначаючи розмір стягнення аліментів та ухваливши рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався ст.ст.182, 199, 200 СК України.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 09.06.2015 року рішення Яготинського районного суду від 05.05.2015 року в частині задоволення позову про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки К.А.О., яка продовжує навчання, змінено в частині суми аліментів та стягнено з К.О.І. на користь Ф.С.В. аліменти в розмірі 500 гривень щомісячно, до закінчення донькою навчання, але не більше ніж до досягнення К.А.О. 23 років.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Приймаючи до уваги, що відповідач мав на утриманні неповнолітнього сина, мав певні захворювання, не мав стабільного заробітку, колегія суддів дійшла висновку, що розмір аліментів в сумі 1000 грн., що був визначений судом першої інстанції був завеликим, оскільки не відповідав матеріальному становищу відповідача, не враховував його сімейний стан та стан здоров'я. В той же час відповідач є людиною працездатного віку і той факт, що він тимчасово ніде не працював, не свідчив про його неспроможність надавати допомогу доньці, яка продовжує навчання.
Разом з тим, в силу вимог ч.2 ст.191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати.
Матеріали справи не містили жодного доказу ухилення відповідача від сплати аліментів, а їх не сплата з 29.12.2014 року, викликана виключно невчасним зверненням до суду позивача, що не заперечувалося останнім.
У ході проведеного узагальнення встановлено незначну судову практику розгляду судами справ про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, на утримання дружини під час вагітності.
Майже у всіх справах, надісланих для проведення узагальнення вказані вимоги заявлялися позивачами разом з вимогами про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, справ з окремо виділеною вимогою відповідно до ст.84 СК України виявлено у незначній кількості.
У вказаних справах суди в переважній більшості задовольняли позовні вимоги повністю або частково. Як і у справах про стягнення аліментів на неповнолітню, повнолітню дитину, суди у справах про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років враховували обставини, передбачені ст.182 СК України.
Проведеним узагальненням встановлено, що суди ухвалювали рішення про стягнення аліментів як у вигляді частки від доходів, так і у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів становив у твердій грошовій сумі – 300, 500, 609 грн., у частці від доходу – 1/4, 1/6, 1/8 частини тощо.
Наприклад, рішенням Таращанського районного суду від 18.06.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом К.В.В. до К.В.В. про стягнення аліментів на дітей та утримання дружини, позов задоволено, стягнуто з К.В.В. на користь К.В.В. аліменти на утримання малолітніх дочок: К., 24.07.2013 року народження, А., 04.02.2015 року народження, в розмірі ¼ частини усіх видів його заробітку (доходу) на кожну дитину, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ними повноліття та аліменти на її утримання в розмірі ¼ частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, до досягнення малолітньою дочкою А. трьох років, починаючи з 09.06.2015 року.
Як вбачається з матеріалів справи, суд врахував стан здоров’я та матеріальне становище дитини та платника аліментів, а також повне визнання відповідачем позовних вимог.
Інший приклад вбачається зі справи (№ Інформація) Миронівського районного суду за позовом Ш.Н.В. до Ш.М.О. про стягнення аліментів на дружину.
Рішенням Миронівського районного суду від 24.06.2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з Ш.М.О. на користь Ш.Н.В. аліменти на її утримання в розмірі 1/7 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення сином Є. трирічного віку, починаючи з 05.05.2015 року.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач працевлаштований, мав постійний заробіток, дитина проживає разом з позивачем, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Суд дійшов висновку, що матеріальний стан відповідача свідчив про його спроможність сплачувати аліменти на утримання позивача до досягнення їх дитиною трирічного віку, проте вказує про необхідність стягнення аліментів у меншому розмірі ніж заявлено в позовних вимогах виходячи з обставин справи: виплата аліментів на утримання сина Є. в розмірі ¼ частини видів заробітку до його повноліття за рішенням Миронівського районного суду від 17.04.2015 року, необхідність несення витрат на утримання інших членів сім’ї, якими є дружина відповідача Ш.К.В. та її дочка Б.Є.В. також суд врахував наявність у відповідача кредитних зобов’язань, виплата яких впливає на матеріальне становище відповідача.
Узагальненням встановлено випадок відмови у задоволенні вимог про стягнення аліментів на утримання дружини, причиною відмови був факт відсутності шлюбних відносин між чоловіком і жінкою (проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не було підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя).
Наприклад, у справі (№ Інформація) Бориспільського міськрайонного суду за позовом Л.В.Г. до П.С.В. про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини, рішенням від 20.01.2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з П.С.В. на користь Л.В.Г. аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) на утримання сина Д., 25.07.2015 року народження, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 05.11.2015 року і до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позову відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачка має право вимагати стягнення аліментів від відповідача на утримання неповнолітньої дитини і це право не залежить від її сімейного і майнового стану.
При визначенні розміру аліментів на дитину, суд виходив з положень ст.183 СК України щодо сімейного та майнового стану сторін, зокрема з платоспроможності відповідача.
Суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення аліментів на утримання позивачки в розмірі 1/5 частини всіх видів заробітку задоволенню не підлягав, так як відповідно до ч.2 ст.21 СК України проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.
Відповідно до ч.5 ст.84 СК України аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду.
Наприклад, у справі (№ Інформація) за позовом Б.К.С. до Б.А.І. про стягнення аліментів Березанський міський суд своїм рішенням від 04.05.2016 року стягнув з Б.А.І. на користь Б.К.С. аліменти на її утримання під час вагітності, в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу).
Аліменти присуджені Б.К.С. сплачуються після народження дитини без додаткового рішення з 10.03.2016 року, з часу подачі до суду позовної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Відповідно до довідки від 07.03.2016 року Березанської міської лікарні Б.К.С., дійсно перебувала на обліку в жіночій консультації Березанської міської лікарні з приводу вагітності 32 тижнів.
Суд дійшов висновку, що з відповідача необхідно стягнути аліменти на утримання дружини в розмірі 1\4 частини від всіх видів доходу.
При визначенні розміру аліментів суд врахував обставини, передбачені ст.182 СК України.
Встановлено випадок помилкового визначення судом моменту стягнення аліментів на утримання дружини під час вагітності.
Наприклад, у справі (№ Інформація) за позовом Т.І.Л. до Т.І.С. про стягнення аліментів, Кагарлицький районний суд своїм рішенням від 07.05.2015 року позов задовольнив повністю. Стягнув з Т.І.С. на користь Т.І.Л. аліменти в розмірі 500 грн. щомісячно на утримання Т.І.Л. під час вагітності та до досягнення народженою дитиною трьохрічного віку, починаючи з дня звернення до суду 03.04.2015 року.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 05.02.2015 року було укладено шлюб, Т.І.С. завагітніла та потребувала матеріальних затрат на забезпечення належних умов для збереження здоров’я та народження дитини. Відповідач міг надавати матеріальну допомогу дружині під час вагітності, так як мав постійне місце роботи, отримував зарплату. Відповідач з 02.04.2015 року по 08.05.2015 року знаходився на амбулаторному лікуванні в Кагарлицькій ЦРЛ та в зв’язку з цим мав мінливий дохід. Проте відповідач не надав доказів, що кошти, які він отримував він використовував на лікування.
Встановлено поодинокі випадки, коли суди необґрунтовано занижували розмір аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьохрічного віку, що як наслідок призводило до скасування таких рішень судом апеляційної інстанції.
Наприклад, рішенням Васильківського міськрайонного суду від 05.02.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом П.О.Д. до П.М.А. про стягнення аліментів на утримання дружини, позов задоволено частково. Стягнуто з П.М.А. на користь П.О.Д. аліменти на її утримання в сумі 200 грн. щомісячно, починаючи з 30.01.2015 р. до досягнення дитиною трьох років. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи частково позов та стягуючи з відповідача аліменти на утримання позивачки в розмірі 200 грн., суд першої інстанції врахував матеріальне становище відповідача, що обумовлюється розміром його офіційного доходу та фактом стягнення з нього аліментів на утримання дитини.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24.03.2015 року рішення Васильківського міськрайонного суду від 05.02.2015 року в частині стягнення аліментів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги П.О.Д. до П.М.А. про стягнення аліментів на утримання дружини задоволено частково.
Стягнуто з П.М.А. на користь П.О.Д. аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини від його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення їх дитини трирічного віку, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для відповідного віку.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Апеляційний суд дійшов висновку, що розмір аліментів у 200 грн., який підлягав стягненню з відповідача на користь позивачки на її утримання був заниженим, з огляду на те, що відповідно до розмірів прожиткового мінімуму на дорослу людину, визначеного ст.7 Закону України № 1165-VII від 27 березня 2014 року Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік», прожитковий мінімум для матері дитини складає 1 218 грн. та суперечить приписам ч.2 ст.182 СК України.
Тож, за обставин отримання відповідачем регулярного доходу, його платоспроможності, відсутності на його утриманні інших малолітніх дітей, із врахуванням зобов’язання відповідача сплати аліментів на утримання дитини – М., 11.08.2012 р.н. у розмірі 800 грн., колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з П.М.А. на користь позивачки аліментів на її утримання у розмірі 1/6 частини від його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для відповідного віку.
На переконання колегії суддів такий розмір аліментів є доцільним та відповідає інтересам сторін, оскільки відповідач є молодою працездатною особою без розумових та фізичних вад, він не позбавлений можливості на відміну від позивача працювати для збільшення своїх доходів, інших аліментних зобов’язань у нього не було, він спроможний виконувати свої батьківські обов’язки, зокрема, надавати матеріальну допомогу дитині і при цьому повноцінно утримувати себе.
Узагальненням встановлено незначну кількість справ про стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків.
Ст.202 СК України передбачає підстави виникнення обов’язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків.
У більшості вказаних справ суди відмовляли у задоволенні позовних вимог, виходячи з матеріалів конкретної справи, враховували розмір прожиткового мінімуму на непрацездатну особу, передбачену Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний період в порівнянні з розміром виплат вказаній особі.
Наприклад, рішенням Вишгородського районного суду від 17.09.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом Р.Г.Д. до Р.Р.Г., Р.Л.Г. про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька, в задоволенні позову відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи суд врахував матеріальний та сімейний стан сторін, те, що право на стягнення аліментів на утримання батьків виникає за наявності двох умов: не лише непрацездатності батьків, але й наявності у них потреби у матеріальній допомозі, і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина.
Суд дійшов висновку, що розмір пенсії, яку отримав позивач станом на 01.05.2015 року становив 2551,56 грн., що є значно вищим, ніж показник прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік».
Проте встановлено випадок помилкової відмови у задоволенні вимог про стягнення аліментів на непрацездатних батьків у зв’язку з їх недоведеністю.
Наприклад, рішенням Броварського міськрайонного суду від 16.03.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом Т.М.К. до Т.В.М., третя особа – М.Л.М. про стягнення аліментів, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи не було доведено потреби позивача в отриманні допомоги від доньки, відтак підстави для встановлення аліментів відсутні.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18.05.2015 року рішення Броварського міськрайонного суду від 16.03.2015 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Т.В.М. на користь Т.М.К. аліменти на утримання матері у розмірі 1/6 частини всіх видів її доходу щомісячно, починаючи з 05 вересня 2014 року, довічно. В решті вимог відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є 1932 року народження, відтак, зважаючи на свій вік, є непрацездатною. З доданих до матеріалів справи актів депутата Калинівської селищної ради вбачалося, що позивач не мав можливості проживати у доньки, яка відмовляла їй в цьому (що підтвердила відповідач в ході розгляду справи), змушена проживати у сусідів, не забезпечена особистими речами, необхідними її ліками та доглядом, забезпечувалась за рахунок сусідів. За таких умов, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача та наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги.
Зважаючи на те, що у позивача є 2 доньки, які зобов’язані нести обов’язок з утримання непрацездатної матері на рівних умовах, колегія суддів дійшла висновку про те, що обґрунтованим та справедливим розміром аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на утримання її матері, є 1/6 частина доходів відповідача.
Відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У постанові від 05.02.2014 року у справі №6-143цс13 Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов’язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Узагальненням встановлено, що в більшості випадків причинами звернення до суду з вимогами про зменшення або збільшення розміру аліментів було погіршення матеріального становища позивача.
Наприклад, у справі (№ Інформація) за позовом З.Н.А. до З.С.О. про збільшення розміру аліментів на дитину, рішенням Згурівського районного суду від 24.11.2015 року позов задоволено частково. Розмір аліментів, призначених рішенням Згурівського районного суду від 7 квітня 2009 року змінено та стягнуто із З.С.О. аліменти на користь З.Н.А., на дитину З.В.С., 30 вересня 2003 року народження, у твердій грошовій сумі у розмірі 700 (сімсот) грн., щомісячно, починаючи з 5 листопада 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.
Як вбачається з матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково, так як у судовому засіданні доведено, що змінилися обставини, що впливають на визначений судом розмір аліментів, а саме, змінився матеріальний стан позивача, в результаті чого матеріальне забезпечення дитини погіршилось.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Згурівського районного суду Київської області від 7 квітня 2009 року із З.С.О. на користь З.Н.А. проводилося стягнення аліментів на дочку З.В.С., 30 вересня 2003 року народження, яка проживала із позивачем, у твердій грошовій сумі в розмірі 350 грн. щомісячно, починаючи з 2 березня 2009 року і до досягнення дитиною повноліття. Відповідач мав задовільний стан здоров’я, є працездатним, працював у філії ПАТ «Я.» на посаді вантажника, тобто мав постійний регулярний середньомісячний дохід у вигляді заробітної плати в розмірі 3450 грн. та виплат на харчування у розмірі 130 грн. Має матір похилого віку, яка має незадовільний стан здоров’я, є пенсіонером по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 групи та отримує пенсію в розмірі 2738,70 грн. Відповідач надає останній матеріальну допомогу на придбання ліків та допомагає у веденні особистого господарства. Позивач є особою працездатного віку, не працює, 9 квітня 2015 року знята з обліку в центрі зайнятості.
Суд також врахував, що прожитковий мінімум з 1 вересня 2015 року, установлений ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» на одну дитину віком від 6 до 18 років - 1455 гривень.
Також до судів в окремих випадках надходили позови про зміну розміру аліментів у частці від заробітку на аліменти у твердій грошовій сумі. Підставами звернення до суду з такими вимогами було в основному те, що платник не сплачував аліменти, мав мінливий, нерегулярний дохід.
Наприклад, рішенням Ставищенського районного суду від 20.04.2016 року у справі (№ Інформація) за позовом М.О.В. до М.Ю.П. про зміну розміру аліментів, стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини, у задоволенні позову М.О.В. відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, М.О.В. та М.Ю.П. з 03 вересня 2010 року по 28 квітня 2015 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджувалось рішенням Ставищенського районного суду від 28 квітня 2015 року.
Від шлюбу сторони мали дитину – М.Л.Ю., 17 серпня 2012 народження.
Рішенням Ставищенського районного суду від 19 червня 2015 року з М.Ю.П. на користь М.О.В. стягнуто аліменти на утримання сина М.Л.Ю. в розмірі 1/4 частини його доходу щомісячно до його повноліття, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 15 травня 2015 року.
Згідно довідки виконавчого комітету Ставищенської селищної ради від 23 лютого 2016 року М.Л.Ю. проживає разом з матір’ю та знаходиться на її утриманні.
Згідно довідки за № 37 від 04 квітня 2016 року, виданої Дитячою консультацією Ставищенської ЦРЛ М.Ю.П., його син Л. перебував на обліку у дитячій консультації Ставищенської ЦРЛ, однак на диспансерному обліку з приводу захворювань не перебував і йому санаторно-курортне лікування не призначалося, його матір від запропонованих щеплень сина відмовилася.
Згідно відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України, М.Ю.П. працював у третьому та четвертому кварталах 2015 року в ТОВ «Е.», ТОВ «Т.», ТОВ «Ж.» та мав дохід.
Згідно довідки про доходи від 08 квітня 2016 року, наданої відповідачем, М.Ю.П. працював менеджером в оптовій торгівлі ТОВ «К.» з довідки за № 5 від 17 лютого 2016 року, виданої Дитячою консультацією Ставищенської ЦРЛ, вбачалося, що М.Л.Ю. часто хворів на рецидивуючий обструктивний бронхіт, потребував особливого раціону харчування та санаторно-курортного лікування.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та не надала суду відповідних доказів.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05.07.2016 року рішення Ставищенського районного суду від 20.04.2016 року залишено без змін.
Інший приклад вбачається з рішення Згурівського районного суду від 24.11.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом З.Л.М. до З.С.М. про зміну розміру аліментів на утримання дитини, відповідно до якого позов задоволено повністю.
Змінено розмір аліментів, присуджений рішенням Згурівського районного суду Київської області від 17 травня 2011 року у справі №2-157/11 та стягнуто з З.С.М. на користь З.Л.М., аліменти на утримання неповнолітнього сина – З.Д.С., 11 листопада 2005 року народження, у розмірі 800,00 (вісімсот) гривень, з урахуванням індексації, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з моменту набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Як вбачається з матеріалів справи, З.Л.М. та З.С.М. перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано, є батьками неповнолітньої дитини – З.Д.С., 11 листопада 2005 року народження. Згідно рішення Згурівського районного суду від 17 травня 2011 року на користь позивачки присуджено аліменти на утримання сина – З.Д.С., у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно. За відповідачем рахувалася заборгованість зі сплати аліментів. Відповідач є громадянином, евакуйованим у 1986 році із зони відчуження, категорія 2. Відповідач у 1992 році переніс закриту черепно-мозкову травму, у зв’язку з чим проходив стаціонарне лікування в період з 09 грудня 1998 року по 29 грудня 1998 року та з 17 травня 2016 року по 30 травня 2016 року, що встановлено з копії виписки з історії хвороби стаціонарного хворого, акту обстеження стану здоров’я, копії виписки із медичної карти стаціонарного хворого. В листопаді, грудні 2015 року, січні-квітні 2016 року відповідачем здійснювались грошові перекази позивачці на визначені суми.
При прийнятті рішення про зміну розміру аліментів, визначених судовим рішенням, судом враховано зміну матеріального становища відповідача, а саме те, що відповідач тривалий час не працював, постійного доходу (заробітку) не мав. Суд не вважав, що стан здоров’я відповідача є підставою для відмови в зміні розміру аліментів. Тому змінив розмір аліментів, присуджений рішенням Згурівського районного суду Київської області від 17 травня 2011 року у справі № 2-157/11 та стягнув з відповідача З.С.М. на користь позивачки З.Л.М. аліменти на утримання неповнолітнього сина в твердій грошовій сумі у розмірі 800,00 гривень, з урахуванням індексації, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з моменту набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, та допустив негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць.
Проведеним узагальненням встановлено випадки неповного з’ясування судами обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи під час розгляду справ про зміну розміру аліментів.
Наприклад, рішенням Іванківського районного суду від 12.12.2014 року у справі (№ Інформація) за позовом Т.В.М. до С.В.Б. про визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі, позов Т.В.М. задоволено. Змінено розмір стягнутих згідно рішення Іванківського районного суду від 07 квітня 2006 року аліментів з Т.В.М. на користь С.В.Б. Стягнуто з Т.В.М. на користь С.В.Б. аліменти на утримання неповнолітніх дітей Т.О.В., 20 грудня 1997 року народження та Т.А.В., 18 червня 1999 року народження у твердій грошовій сумі в розмірі 400 грн. щомісячно до досягнення повноліття дітей, тобто по 200 грн. на кожну дитину.
Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав нерегулярний дохід та об’єктивно не в змозі був виплачувати аліменти у розмірі 30% заробітку (доходу).
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10.02.2015 року рішення Іванківського районного суду від 12.12.2014 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову Т.В.М. до С.В.Б. про визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення суду від 07 квітня 2006 року позивач сплачував аліменти у розмірі 30 % від доходу. Заявляючи позовну вимогу про визначення аліментів у твердій грошовій сумі, Т.В.М. зазначав, що він є інвалідом і не в змозі сплачувати аліменти у частці від його доходів.
Апеляційний суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення аліментів у розмірі 200 грн. на кожну дитину є безпідставною, так як зазначений розмір є меншим, ніж 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позову взяв до уваги лише стан здоров’я та матеріальний стан Т.В.М., не врахувавши той факт, що станом на час постановлення 07 квітня 2006 року рішення про стягнення аліментів з позивача у вказаній справі, він уже був інвалідом другої групи, що підтверджувалось копією відповідного посвідчення. Тобто стан здоров’я позивача не змінився, а встановлення безстроково групи інвалідності не могло бути підставою для зміни розміру аліментів.
Т.В.М. отримував пенсію по інвалідності, а, отже, має регулярний дохід і може сплачувати аліменти на утримання дітей у частці від доходу, підстави для визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі відсутні.
Апеляційний суд врахував також те, що Т.В.М. не виконував належним чином обов’язок по сплаті аліментів на дітей, що підтверджувалось довідкою Управління пенсійного фонду України у Іванківському районі, в якій зазначено про наявну за період з травня 2006 року по липень 2014 року заборгованість по аліментах у розмірі 29 061 грн. 43 коп.
Інший приклад вбачається з рішення Вишгородського районного суду від 19.01.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом М.Ю.П. до М.Я.М., М.В.О. про зменшення суми стягуваних аліментів, відповідно до якого в задоволенні позову відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов’язує можливість зміни розміру аліментів, визначених за рішенням суду.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 30.04.2015 року рішення Вишгородського районного суду від 19.01.2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зменшення суми стягуваних аліментів з М.Ю.П. на користь М.Я.М. на утримання неповнолітньої доньки М.К.Ю. скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Позов М.Ю.П. задоволено частково.
Змінено розмір стягнутих рішенням Вишгородського районного суду від 11 січня 2011 року аліментів з М.Ю.П. на користь М.Я.М. на утримання неповнолітньої дитини – М.К.Ю., 20 травня 2008 року народження, визначивши у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не врахував матеріальне становище відповідача і прийшов до хибного висновку відмовивши в задоволені позову.
У ході проведеного узагальнення виявлено неоднакове застосування законодавства щодо часу з якого стягуються аліменти у зміненому розмірі.
Ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року №3 (п.23) передбачено, що у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Наприклад,
1) у справі (№ Інформація) за позовом З.Л.М. до З.С.М. про зміну розміру аліментів на утримання дитини, Згурівський районний суд своїм рішенням від 16.06.2016 року позов задовольнив повністю. Змінено розмір аліментів, присуджений рішенням Згурівського районного суду Київської області від 17 травня 2011 року у справі № 2-157/11 та стягнуто з З.С.М. на користь З.Л.М. аліменти на утримання неповнолітнього сина – З.Д.С., 11 листопада 2005 року народження, у розмірі 800,00 (вісімсот) гривень, з урахуванням індексації, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з моменту набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, та допущено негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць.
2) у справі (№ Інформація) за позовом Р.Ю.І. до Ш.С.В., У.Ю.В. про зміну розміру стягуваних аліментів, Згурівський районний суд своїм рішенням від 11.03.2015 року позов Р.Ю.І. до Ш.С.В., У.Ю.В. про зміну розміру стягуваних аліментів задоволено частково.
Зменшено розмір аліментів, присуджений рішенням Згурівського районного суду у цивільній справі № 2-127/05 від 22 березня 2005 року, згідно виконавчого листа від 22 березня 2005 року з Р.Ю.І. на користь Ш.С.В. на утримання неповнолітньої дочки – Р.Т.Ю., 03 червня 2001 року народження, до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що суд не зазначив з якого моменту стягуються аліменти у новому розмірі.
3) у справі (№ Інформація) за позовом К.В.В. до Б.В.І. про зменшення розміру аліментів Згурівський районний суд своїм рішенням від 07.12.2015 року позов задовольнив повністю.
Розмір аліментів, призначений рішенням Згурівського районного суду від 17 липня 2012 року змінено та стягнуто із К.В.В. на користь Б.В.І. аліменти на сина Б.І.В., 3 липня 1994 року народження, студента 2 курсу денної форми навчання Національного транспортного університету, у розмірі 1/6 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 18 листопада 2015 року по час закінчення навчання, однак не пізніше досягнення Б.І.В. 23 років.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що суд зазначив момент стягнення – дату подачі позовної заяви до суду.
У постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 року у справі №6-113цс13 встановлено, що розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, на підставі ч.2 ст.184 СК України, підлягає індексації за аналогією закону згідно п.8 ст.8 ЦПК України у порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Проте суди в поодиноких випадках відмовляли у задоволенні вимог про стягнення суми індексації у аліментних правовідносинах.
Наприклад, рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 24.03.2016 року у справі (№ Інформація) за позовом Ш.І.М. до К.О.В. про збільшення розміру аліментів на утримання дитини, стягнення суми індексації та додаткових витрат, в задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволені позову в частині стягнення додаткових витрат на дитину суд мотивував свій висновок тим, що позивач не надала докази на підтвердження понесених витрат на оплату за навчання дитини та ухилення відповідача від сплати додаткових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14.06.2016 року рішення Бориспільського міськрайонного суду від 24.03.2016 року в частині відмови в задоволені позову про стягнення суми індексації аліментів скасовано, та ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнуто з К.О.В. на користь Ш.І.М. у рахунок відшкодування суми індексації аліментів за період з серпня 2011 року по листопад 2015 року в сумі 7405 грн. В решті рішення залишено без змін.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково відмовив позивачу за вимогами про стягнення суми індексації.
Частина друга статті 184 СК України передбачає, що визначений судом у твердій грошовій сумі розмір аліментів, підлягає індексації відповідно до закону.
Спеціального закону про індексацію аліментів не прийнято, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, на підставі ч.2 ст.184 СК України, підлягає індексації за аналогією закону згідно п.8 ст.8 ЦПК України у порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення». Така ж правова позиція закріплена в Постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 року у справі за №6-113цс13. З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що позивач мав право на стягнення індексації аліментів.
Використовуючи індекс споживчих цін, обчислений Держкомстатом і опублікований в офіційних періодичних виданнях, за прикладом, наведеним у Додатку 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 позивачем було здійснено розрахунок суми індексації розміру аліментів, яка на момент винесення рішення становила 7 405 грн.
Відповідно до ч.1 ст.196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст.197 СК умов – повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами.
Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року визначено, що передбачена ст.196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Як встановлено проведеним узагальненням проблемною є судова практика застосування судами ст.196 СК України.
У постановах Верховного Суду України від 11.09.2013 року у справі №6-81цс13, від 01.10.2014 року у справі №6-149цс14 Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що оскільки зобов’язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, суд повинен з’ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов’язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов’язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Як встановлено з постанов Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі №6-94цс15, від 03.02.2016 року у справі №6-1477цс15, від 16.03.2016 року у справі №6-300цс16 Верховний Суд України відступив від правової позиції щодо застосування ч.1 ст.196 СК України, викладеної у наведених вище постановах та визначив, що згідно із частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
З урахуванням правової природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов’язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, за який не сплачено аліменти.
При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен з прострочених платежів (за кожен місяць).
Правові позиції Верховного Суду України згідно ст.360-7 ЦПК України є обов’язковими для судів.
Наприклад,рішенням Обухівського районного суду від 23.03.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом С.І.В. до Д.Д.А. про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів, в задоволенні позову відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не подано достовірних відомостей про заборгованість по сплаті аліментів відповідача щомісячно, починаючи з 2005 року і на час розгляду справи судом першої інстанції.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 22.07.2015 року рішення Обухівського районного суду від 23.03.2015 року скасовано і ухвалено нове рішення.
Позов С.І.В. до Д.Д.А. про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів задоволено частково.
Стягнуто з Д.Д.А. на користь С.І. неустойку (пеню) за прострочку сплати аліментів за період з 08.11.2005 року по 30.06.2014 року в розмірі 36 390,34 грн.
Вирішуючи даний спір суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з вини відповідача, який зобов’язаний сплачувати аліменти за рішенням суду, виникла заборгованість у розмірі 125 107,04 грн.
Враховуючи передбачені ст.196 СК України вимоги та правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 11.09.2013 року у справі №6-81цс13, колегія суддів дійшла висновку, що позивачка має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, яка становить 36 390,34 грн., за період з 08.11.2005 року по 30.06.2014 року
Інший приклад вбачається з рішенняБілоцерківського міськрайонного суду від 02.04.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом Б.Т.А. до Б.О.М. про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, відповідно до якого позов Б.Т.А. задоволено. Стягнуто з Б.О.М. на користь Б.Т.А. пеню за прострочення сплати аліментів у сумі 89 040 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції врахував матеріальний та сімейний стан платника аліментів і погодився із розрахунками, які були надані позивачем.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23.09.2015 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 02.04.2015 року змінено в частині розміру пені, який підлягає стягненню з Б.О.М. на користь Б.Т.А. та в частині стягнення судового збору.
Позов Б.Т.А. про стягнення пені задоволено частково.
Стягнуто з Б.О.М. на користь Б.Т.А. пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 16 112 грн.
Апеляційний суд дійшов висновку, що вина відповідача у несплаті аліментів наявна, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині було правильним.
Однак судова колегія не погодилась із розміром пені, який нарахував суд. Розрахунок пені позивачем було проведено неправильно, оскільки 1% був нарахований судом на розмір заборгованості з наростанням, тобто постійно додавався до розміру заборгованості за попередній період, а не за кожен місяць окремо з додаванням лише окремих розмірів пені за кожен місяць.
Як вбачається із довідки-розрахунку заборгованості станом на 01.11.14 р., виданої відділом ДВС Білоцерківського МРУЮ з січня 2014 року по листопад 2014 року щомісячний розмір аліментів становив 6000 грн., відповідач сплачував по 700 грн. Отже 6000-700 = 5300 грн., на які нараховується пеня. Таким чином 1% від несплаченої суми = 53 грн. за кожен день прострочення окремо за кожен місяць, тобто якщо календарний місяць має 30 днів – пеня відповідно буде становити: 1% = 53 грн. х 30 дн. = 1590 грн.; якщо місяць має 31 день, то пеня буде становити 1% = 53 грн. х 31 дн. = 1 643 грн., за лютий 2014 року пеня буде становити 53 х 28 дн.= 1484 грн.
Таким чином пеня за період січень 2014 року - листопад 2014 року буде становити:
1643+1484+ 1643+1590+1643+1590+1643+1643+1590+1643=16112 грн. Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд правильно встановивши обставини справи, не правильно застосував норми матеріального права щодо розміру пені, в порушення норм процесуального права не перевірив розрахунку позивача внаслідок чого стягнув пеню у більшому розмірі, ніж вона мала бути стягнута відповідно до вимог законодавства.
Ще один приклад вбачається з рішення Києво-Святошинського районного суду від 07.05.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом М.Т.С. до М.О.В. про стягнення заборгованості за аліментами і неустойки за прострочення сплати аліментів, відповідно до якого позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивачки заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 17840,50 грн. та пеню у розмірі 22052,39 грн. Вирішено питання про судові витрати.
Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що заборгованість за аліментами підлягає стягненню за рішенням суду згідно вимог ст.ст.194-195 СК України.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.06.2016 року рішення Києво-Святошинського районного суду від 07.05.2015 року в частині стягнення заборгованості по сплаті аліментів в розмірі 17840 гривень 50 коп. скасовано і ухвалено нове, яким в позові в цій частині відмовлено.
Рішення Києво-Святошинського районного суду від 07.05.2015 року в частині стягнення пені в розмірі 22052 гривні 39 коп. змінено, стягнуто із М.О.В. на користь М.Т.С. неустойку за прострочення сплати аліментів в розмірі 1832 гривні 89 коп.
В решті рішення залишено без змін.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.
В даному випадку аліменти на користь позивачки вже стягнуті за рішенням суду і повторному стягненню не підлягають, а визначена державним виконавцем заборгованість за аліментами стягується із відповідача у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а не шляхом ухвалення повторного судового рішення.
Крім того, вирішуючи вимоги в частині стягнення пені за прострочення сплати аліментів, передбаченої ст.196 СК України, суд невірно визначив розмір пені.
При визначенні розміру пені колегія суддів взяла до уваги надану відповідачем уточнену довідку-розрахунок заборгованості по аліментах, затверджену 20 квітня 2015 року заступником начальника відділу ДВС Києво-Святошинського РУЮ.
Враховуючи наведене, а також правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постановах від 01.07.2015 року у справі №6-94цс15, від 16.12.2015 року у справі №6-2696цс15 щодо способу обрахунку пені, колегія суддів визначила розмір неустойки, яка підлягає стягненню із відповідача в сумі 1832,89 грн.
Позивач не надав доказів про відсутність його вини, зокрема із матеріалів справи вбачалося, що позивач був обізнаний про ухвалення рішення про стягнення аліментів, бо подавав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність і позов визнав.
Крім того посилання апелянта, що за період із січня 2013 року по березень 2015 року він не мав постійного місця роботи як доказ відсутності його вини у несплаті аліментів безпідставні, бо на момент ухвалення рішення суду першої інстанції відповідач не працював за трудовим договором, проте в той же час і не перебував на обліку в службі зайнятості як безробітний, тобто як особа, яка не має заробітку або інших, передбачених законодавством доходів і зареєстрована у державній службі зайнятості як така, що шукає роботу (ст.2 Закону України «Про зайнятість населення»).
Відтак апелянт, самостійно забезпечував себе роботою та доходом, що його влаштовувало і відповідно мав сплачувати аліменти.
Також узагальненням встановлено проблемною судову практику застосування судами ч.3 ст.194 СК України, яка передбачає можливість стягнення за рішенням суду заборгованості за аліментами, які сплачуються в добровільному порядку відповідно до ст.187 цього Кодексу.
Стаття 187 СК України врегульовує відносини, пов’язані із відрахування аліментів на дитину за добровільною ініціативою платника шляхом подачі ним заяви за місцем роботи.
Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що ч.3 ст.194 СК України передбачає стягнення в судовому порядку лише тієї заборгованості за аліментами, яка виникла у зв’язку із добровільною сплатою аліментів, розмір яких визначений на підставі домовленості сторін, оформленої шляхом добровільної подачі платником відповідної заяви про відрахування аліментів за місцем роботи (ст.187 СК України).
Виявлено, що суди в окремих випадках за вимогами про стягнення заборгованості за аліментами і неустойки за прострочення сплати аліментів помилково повторно стягували аліменти, вже стягнуті за рішенням суду не враховуючи того, що визначена державним виконавцем заборгованість за аліментами стягується із відповідача у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а не шляхом ухвалення повторного судового рішення.
Наприклад, рішенням Броварського міськрайонного суду від 18.05.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом Д.Л.В. до Д.І.Г. про стягнення заборгованості по аліментам, позов задоволено. Стягнуто з Д.І.Г. на користь Д.Л.В. заборгованість по аліментах, яка виникла під час виконання виконавчого листа Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 грудня 2010 року №2-366/2010 у розмірі – 41 083 грн. 85 коп. Стягнуто з Д.І.Г. на користь держави судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10.09.2015 року рішення Броварського міськрайонного суду від 18.05.2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача про стягнення заборгованості по вже стягнутим аліментам, допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по аліментам, оскільки діюче сімейне законодавство можливість стягнення заборгованості по аліментам за рішенням суду передбачає лише для аліментів, які сплачуються в порядку, передбаченому ст.187 СК України, що врегульовує відносини, пов’язані із відрахуванням аліментів на дитину за добровільною ініціативою платника шляхом подачі ним заяви за місцем роботи.
В даній справі аліменти на користь позивача вже стягнуті за рішенням суду і повторному стягненню не підлягають, а визначена державним виконавцем заборгованість за аліментами підлягає стягненню з відповідача в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а не шляхом повторного судового стягнення.
Відповідно до ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 Сімейного кодексу, яка зокрема передбачає обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст. 199, 200, 201 Сімейного кодексу України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від обов’язку сплати аліментів, обов’язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Проте суди в поодиноких випадках не враховували відповідних норм.
Наприклад, рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 14.08.2014 року у справі (№ Інформація) за позовом Ч.І.Г. до Ч.О.І. про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання та додаткових витрат на утримання дитини, позов Ч.І.Г. задоволено частково.
Стягнуто з Ч.О.І. на користь Ч.І.Г. аліменти на утримання повнолітньої дитини Ч.О.О. в розмірі 370 грн. щомісяця, починаючи з дати подання позову та до закінчення навчання або до досягнення Ч.О.О. двадцятитрирічного віку залежно від того, яка з цих обставин настане першою.
Стягнуто з Ч.О.І. на користь Ч.І.Г. додаткові витрати на дитину Ч.О.О. в розмірі 1/2 витрат за кожен рік навчання, згідно з договором про навчання від 8 вересня 2013 року № 108/13 до закінчення навчання або до досягнення Ч.О.О. двадцятитрирічного віку залежно від того, яка з цих обставин настане першою.
Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що повнолітня Ч.О.О. навчається у навчальному закладі, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги, а її батько - відповідач у справі, мав можливість таку допомогу надавати, оскільки є працездатним та отримує стабільний дохід.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.04.2015 року рішення Бориспільського міськрайонного суду від 14.08.2014 року в частині стягнення додаткових витрат на дитину скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Апеляційний суд дійшов висновку, що вирішуючи питання про стягнення з відповідача коштів на додаткові витрати, суд першої інстанції не врахував те, що позивачка звернулась з позовом про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки відповідача.
Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, передбачений розділом 16 СК України, та не містить норми про обов'язок батьків нести додаткові витрати.
Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, не визначився в достатній мірі з характером правовідносин та правовими нормами, що підлягали до застосування в даному випадку, не дав належної оцінки доказам по справі та зробив невірний і передчасний висновок про задоволення позову в частині стягнення додаткових витрат на дитину.
Інший приклад вбачається з рішення Яготинського районного суду від 21.01.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом П.В.О. до П.О.М. про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, відповідно до якого позов задоволено частково.
Стягнуто з П.О.М. на користь П.В.О. аліменти в розмірі 1/3 частини його доходу, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 жовтня 2014 року і до досягнення ним двадцяти трьох років.
Стягнуто з П.О.М. на користь П.В.О. 1875 грн. витрат за оплату навчання.
Як вбачається з матеріалів справи, суд урахував те, що позивач П.В.О., являвся студентом третього курсу денної форми навчання Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, час закінчення університету – 30 червня 2016 року. Крім цього, позивач здійснював навчання по проходженню військової підготовки у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за програмою офіцера запасу на платній основі.
П.В.О. проживав в гуртожитку, який є платним, потребував коштів для харчування, придбання одягу, необхідної літератури та канцелярії. Мати позивача працює та отримує заробітну плату і здійснює посильну матеріальну допомогу, зокрема, частково сплатила за навчання по проходженню військової підготовки, однак вказаних коштів для забезпечення необхідних умов проживання та навчання позивачу не вистачає. Відповідач П.О.М. працює водієм в ТОВ «З.», отримує заробітну плату, інших утриманців не має, однак коштів на утримання сина не надавав, в зв’язку з чим останній і звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 09.04.2015 року рішення Яготинського районного суду від 21.01.2015 року в частині стягнення з П.О.М. на користь П.В.О. 1875 грн. витрат за оплату навчання скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги.
В іншій частині рішення залишено без змін.
З матеріалів справи вбачається, що позивач П.В.О., який продовжував навчання, потребував у зв’язку з цим матеріальної допомоги, а відповідач П.О.М. міг надавати матеріальну допомогу, оскільки має постійне місце роботи в ТОВ «З.» і інших утриманців в нього немає, в зв’язку з чим колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції про можливість стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на час навчання, а також в частині визначення розміру стягнутих з відповідача на користь позивача аліментів, оскільки судом при його визначенні враховано вимоги ст.182 СК України і підстав для його зменшення колегією не встановлено.
Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду в частині стягнення з П.О.М. на користь П.В.О. 1875 грн. витрат на навчання є незаконним, оскільки позивач обґрунтовував стягнення вищевказаної суми положеннями ст.185 СК України, при цьому суд не врахував, що положення даної статті врегульовують відносини щодо стягнення додаткових витрат на неповнолітніх дітей і не застосовуються до правовідносин з приводу стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання.
Ст.625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов’язання. Передбачена вказаною нормою відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Дія ст.625 ЦК України не поширюється, зокрема, на сімейні правовідносини.
До правовідносин, які виникли внаслідок прострочення сплати аліментів може бути застосовано спеціальну норму права, а саме ст.196 СК України, а не ст.625 ЦК України.
Узагальненням встановлено випадок застосування судом ст.625 ЦК України до сімейних правовідносин.
Наприклад, рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 01.07.2015 року у справі (№ Інформація) за позовом С.Л.В. до П.О.В. про стягнення інфляційних витрат та пені за прострочення зобов’язання, в задоволенні позову відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що положення ч.2 ст.625 ЦК України до спірних сімейних правовідносин не застосовується.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17.09.2015 року рішення Бориспільського міськрайонного суду від 01.07.2015 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Стягнуто з П.О.В. на користь С.Л.В. інфляційні витрати за період з 27 березня 2012 року по 01 березня 2015 року у розмірі 15770, 79 грн. та три проценти річних від простроченої суми за період з 27 березня 2012 року по 20 березня 2015 року у розмірі 3 201, 66 грн., а разом 18 972,45.
Апеляційний суд, посилаючись на ч.ч.1, 2 ст.509, п.3 ч.2 ст.11, ч.2 ст.625 ЦК України дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми, яка стягується на підставі судового рішення у цивільній справі про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 25 гривень та додаткових витрат на навчання дитини у розмірі 13 400 гривень.
Результати проведеного узагальнення показали, що в основному суди дотримуються норм матеріального та процесуального права при вирішенні спорів про стягнення аліментів, про що свідчить незначний відсоток скасованих рішень судом апеляційної інстанції. Проте наявність помилок та неоднакової судової практики свідчить, що суди не завжди достатньо повно з'ясовують фактичні обставини справи, дають правильну юридичну оцінку доказам, належним чином перевіряють пояснення сторін.
Секретар судової палати
з розгляду цивільних справ
Апеляційного суду Київської області Савченко С.І.
_03_03.png)
