flag Судова влада України

Стара версія сайту | Лист вебмайстру

Історія Апеляційного суду Київської області

Історія судочинства Київщини тісно пов’язана з історією Української  держави. Протягом століть судова система України зазнала багатьох реформувань. Мережа судів була надзвичайно розгалуженою, діяли великокняжий, комісарські, асесорські, маршальські, домініальні, громадські, земські, копні, духовні суди. Процес мав позовний (звинувачувальний) характер. 

Радикальна  судова реформа 1864 року в Російській  імперії внесла новаторські зміни в систему українського судочинства: було прийнято статути цивільного, кримінального судочинства, положення про провадження у мирових суддів. Згідно з цією реформою в Україні було введено систему незалежних судів, де засідали професійно підготовлені судді. Суди були відокремлені від адміністрації, і навіть за імператором залишилося тільки право помилування. Було створено важливі гарантії демократичних судових процесів – публічність, гласність судових засідань, принцип змагальності сторін, суд присяжних (мужів довіри)та адвокатуру. 
Наприкінці ХІХ ст. судова система країни складалася з окружних судів, судових палат, волосних мирових судів(найнижча ланка). В Київській губернії був утворений окружний суд  і  відповідна судова палата. А розмістилися вони у щойно зведеній  для  розташування  основних міських  і губернських установ  будівлі «.. присутственных мест, в котором помещается целый ряд правительственных учреждений, а именно: судебная палата, окружной суд, казенная палата с губернским казначейством, губернское правление, губернская чертежная и типография, нотариальный архив, городское полицейское управление и др.». С. Богуславский. Спутник по г. Киеву. Киев. – 1913 г. стр. 55 - 57. 
П’ятикутна у плані будівля була споруджена у 1857 році за проектом архітекторів М.Іконникова, К.Скаржинського та І.Штрома у стилі класицизму на розчищеній  ділянці між  Михайлівським монастирем та  Софіївським собором, що вивільнилась від хаотичної забудови минулих століть в результаті  перепланування  центральної частини Києва  у 30-х роках ХІХ ст.
За словами академіка Віктора Чепелика "Цей довжелезний цегляний корпус став адміністративною фортецею імперського чиновництва в Києві. Суха й бездушна його архітектура найліпше виявляла внутрішню сутність тогочасної влади" ("Володимирська. Культурологічний путівник". К.: Амадей, 1999). 
Будівля  «Присутственных  мест»  існує до теперішнього часу по  вулиці Володимирській,15 і одне з її приміщень традиційно займає судова установа, а саме Апеляційний суд Київської області. 
1917 рік започаткував новий етап у процесі державотворення України. Лютнева революція поставила перед Центральною радою питання про необхідність створення в країні власної судової системи. 
Програмні цілі щодо судової реформи знайшли відображення в III Універсалі: «Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідно духові народу». Організацію проведення судової реформи було покладено на Генеральне секретарство судових справ. 23 листопада 1917 року Мала рада затвердила законопроект, згідно з яким «суд на Україні твориться іменем Української Народної Республіки». 
17 грудня 1917 року Центральна Рада ухвалила закон «Про заведення апеляційних судів», яким передбачалося створення трьох апеляційних судів: Київського, Харківського і Одеського, компетенція яких поширювалася на навколишні губернії.   
23 грудня 1917 року Центральна Рада в розвиток попередніх нормативних актів прийняла закон «Про умови обсадження  і порядок обрання суддів Генерального і Апеляційних Судів». 
1 квітня 1918 р. в присутності великої кількості людей в залі департаменту з кримінальних справ Міністром судових справ Київський апеляційний суд був оголошений відкритим, після чого відбулись загальні збори суду,  на яких було оголошено  про  передання  справ та  іншого майна з Київської судової палати.   
В період Гетьманату законом від 8 липня 1918 року «Про Судові палати і Апеляційні Суди» були скасовані Апеляційні Суди у Києві, Харкові та Одесі і відновлені колишні Судові палати ( з деякими змінами, що стосувались штату та вимог до кандидатів на відповідні посади). 
За часів Директорії судова система знову зазнала реформ. 26 січня 1919 року була прийнята постанова, згідно з якою сформовано Київський апеляційний суд. 
Початком юридичного оформлення судоустрою Радянської України була видана Народним Секретаріатом УРСР 4 січня 1918 року постанова «Про введення народного суду на Україні», ст. 1 якої передбачала: «Віднині на всій території Української Народної Республіки ліквідуються усі діючі  до цього часу судові установи: окружні суди, судові палати, військові і морські суди, комерційний суд у м. Одесі, волосні і мирові суди». Згідно з даною  постановою на Україні організовувались дільничні народні суди з розрахунку один на 10 000 чол. (ст. 6) і, крім того, повітові і міські суди по одному в кожному повіті і місті, виділеному з повіту (ст. 7). До складу суду як дільничного, так і повітового чи міського, входило десять суддів, з них два постійних і вісім чергових. Вироки і рішення  виносились іменем України. Справи  розглядались у складі одного постійного судді і чотирьох чергових.  Ні апеляційний, ні касаційний порядок перегляду справ цією постановою не впроваджувався. Вироки і рішення народних судів (дільничних, повітових і міських) були остаточними і підлягали негайному виконанню. 
В процесі подальшого судового будівництва Рада Народних Комісарів УРСР 26 жовтня 1920 року прийняла нове Положення про народний суд, відповідно до  якого народні судді мусили мати обов’язковий стаж роботи, теоретичну або практичну підготовку. Запроваджувався також новий порядок, за яким судді, обрані Радами на місцях, затверджувались і могли бути достроково відкликані губвиконкомами.   
У 1922 році був запроваджений  губернський суд, який  поширював свою діяльність на територію тієї губернії чи області, в якій він був утворений, а також здійснював нагляд за всіма діючими на території губернії чи області судами, крім виїзних сесій Верховного Суду та воєнних і воєнно-транспортних трибуналів. Згідно зі статтею 39 Положення губернський суд діяв:
а) в якості судового центру губернії і органу безпосереднього нагляду за діяльністю підвідомчих йому народних судів;
б) в якості органу касаційного розгляду скарг і протестів на вироки і рішення підвідомчих йому народних судів;
в) в якості суду першої інстанції по справах, віднесених законом до його підвідомчості. 
У зв’язку з необхідністю узгодження українського законодавства про судоустрій із законодавством СРСР та з адміністративно-територіальними змінами, що відбулися в Україні протягом 1923—1925 рр., а також з утворенням у 1924 р. у складі УСРР Автономної Молдавської СРР у жовтні 1925 р. ВУЦВК затвердив нове Положення про судоустрій УСРР. Відповідно  до нього  встановлювалась єдина судова система: народний суд, окружний суд, Верховний суд республіки, в Автономній Молдавській РСР – народний суд і Головний Суд, а також спеціальні суди, в справах про військові злочини – військові трибунали, в справах про злочинне порушення Кодексу законів про працю і для розгляду індивідуальних і групових спорів між робітниками, службовцями та їх наймачами – трудові сесії народних судів. В Положенні відображено всі зміни, внесені в організацію судових органів у зв’язку з утворенням Автономної Молдавської РСР, ліквідацією губерній і переходом на окружну систему державного управління.   
Окружний суд діяв:
а) як орган безпосереднього управління й нагляду за всіма підлеглими йому судовими установами, нотаріальними органами, судовими виконавцями, судовими перекладачами та іншими підлеглими йому окремими урядовцями,
б) як орган касаційно-ревізійного розгляду скарг, що до нього надходять, та протестів на вироки, присуди й ухвали підлеглих йому народних судів; в) як суд першої інстанції в справах, що їх віднесено законом до окружного суду. 
Постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 20 травня 1932 року в Харківській, Київській, Дніпропетровській, Вінницькій та Одеській областях створювались обласні суди  відповідно до нового  адміністративно-територіального поділу України. 
У 1941 р. в Київській області діяло 98 дільниць народних судів, а у м. Києві – 86, рішення яких могли бути оскаржені до Київського обласного суду. 
Обласні суди стали судами першої інстанції по розгляду кримінальних  і цивільних справ, віднесених до їх підсудності Кримінально-процесуальним і Цивільно-процесуальним кодексами, а також судами другої  касаційно-ревізійної інстанції в кримінальних і цивільних справах, що їх вирішували народні суди області. Судові колегії обласних судів могли розглядати протести прокурорів на вироки, рішення й ухвали народних судів, що набули законної сили, в порядку судового нагляду, якщо вони не розглядались. Обласні суди складались з президії, кримінально-касаційного і цивільно-касаційного відділів, надзвичайної сесії та обирались обласними Радами трудящих строком на 5 років. 
У грудні 1958 р. Верховною Радою СРСР затверджено «Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік», згідно з якими Верховна Рада УРСР 30 червня 1960 року прийняла Закон про судоустрій Української РСР. Всі ці заходи дозволили значно демократизувати органи правосуддя.  
Відповідно до ст. 1 даного закону правосуддя в Українській РСР здійснювалось Верховним судом Української РСР, обласними судами і районними (міськими) народними судами.  
Рішенням четвертої сесії Київської обласної Ради депутатів трудящих від 17.12.1957 було затверджено наступний склад Київського обласного суду:
Відповідно до ст. 1 даного закону правосуддя в Українській РСР здійснювалось Верховним судом Української РСР, обласними судами і районними (міськими) народними судами.  
Згідно з Рішенням четвертої сесії Київської обласної Ради депутатів трудящих від 17.12.1957 до складу Київського обласного суду входили: голова суду Гапон Г.С., перший заступник Тіхонов М.Є., заступник голови суду по цивільних справах Праженнік Г.В., заступник голови суду по кримінальних справах Гальченко Ф.Я. та 27 суддів. 
Відповідно до Рішення виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих за № 34 від 15.01.1968 до складу Київського обласного суду входили: голова суду Гапон Г.С., перший заступник голови суду  Панєвін О.С., заступники голови суду Храмов В.Г. і Карзін В.М та 29 суддів. 
Посаду голови Київського обласного суду з листопада 1956 по вересень 1972 року обіймав Гапон Герасим Сергійович.  
З вересня 1972 року по вересень 1974 року Київський обласний суд очолював Цупренко Петро Григорович. 
У грудні 1974 року на посаду голови Київського обласного суду був обраний Карюк Станіслав Іванович, який працював на цій посаді до 1988 року. 
З червня 1988 року Київський обласний суд (з червня 2001 року – Апеляційний суд Київської області) і до 11 червня 2013 рокуочолював Нечипоренко Юрій Аркадійович. 
Указом Голови президії Верховної Ради Української РСР від 30 травня 1975 року „Про утворення Київського міського суду та відділу юстиції виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих” був утворений Київський міський суд. До складу  Київського обласного суду були внесені суттєві зміни.  
Від цього часу і до 2008 року  під одним дахом у приміщенні по вулиці Володимирській, 15  стали співіснувати два суди обласного рівня – Київський міський та Київський обласний.   
Рішенням Київської обласної ради народних депутатів від 17 червня 1985 року на посаду заступника голови Київського обласного суду був обраний Нечипоренко Юрій Аркадійович.  
Рішенням Київської обласної ради народних депутатів від 14 червня 1988 року Нечипоренко Ю.А. обраний головою Київського обласного суду. На цій посаді він працював упродовж 28 років.
Указом Президента «Про Мережу та кількісний склад суддів апеляційних судів» від 20 серпня 2001 року № 642/2001на базі Київського обласного суду утворений Апеляційний суд Київської області.
11 червня 2013-го Вищою радою юстиції одноголосно прийнято рішення про призначення Гриненка Олександра Івановича новим головою Апеляційного суду Київської області.  
Відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», керуючись ст.ст. 20, 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», збори суддів Апеляційного суду Київської області на своєму засідання від 14 квітня 2014 року обрали головою суду ДАНІЛОВА Олексія Миколайовича.
Заступниками голови Апеляційного суду Київської області обрано:
 

1. Ігнатюка Олега Володимировича
2. Шевченка Олександра Васильовича
3. Яворського Миколу Анатолійовича

 

16 квітня 2015 року на зборах суддів Апеляційного суду Київської області відбулися вибори голови суду, його заступників та секретарів судових палат.
У результаті проведення виборів голови суду найбільший рівень довіри суддів отримав ДАНІЛОВ Олексій Миколайович.

Заступниками голови Апеляційного суду Київської області обрано ІГНАТЮКА Олега Володимировича та ЯВОРСЬКОГО Миколу Анатолійовича.

 

 

Секретарями судових палат обрано ЛАЩЕНКА Віктора Діодоровича та СЛИВУ Юрія Михайловича.

 

 
 

Протягом останніх 20-ти років суддями Верховного Суду України були обрані такі судді Київського обласного суду (Апеляційного суду Київської області):

 

 

Суддями Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і кримінальних справ стали: