Узагальнення судової практики розгляду місцевими судами та Апеляційним судом Київської області деяких питань, які вирішуються під час виконання вироків за 2014-2015 роки
На виконання завдання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ проведено узагальнення практики розгляду судами деяких питань, які вирішуються під час виконання вироків за 2014-2015 р.р.
У процесі узагальнення проаналізовано відповідні статистичні дані, матеріали узагальнень місцевих судів Київської області, вивчено судові рішення місцевих судів та Апеляційного суду Київської області за 2014-2015р.р.
Узагальнення проведено з метою вивчення правильності застосування чинного законодавства, що регулює вирішення даних клопотань, виявлення спірних питань, найбільш характерних помилок, які можливо допускаються судами при розгляді подань зазначеної категорії, та з’ясування можливих шляхів їх вирішення.
Виконання вироку – це завершальна стадія кримінального процесу, в якій суд звертає до виконання вироки, ухвали і постанови, слідкує за приведенням їх до виконання, а також вирішує в установленому порядку питання, які виникають при виконанні судових актів.
Стадія виконання вироку характеризується рядом важливих положень, до яких належить:
- обов'язковість вироків для всіх державних і громадських структур, посадових осіб і громадян;
- оперативність звернення і приведення вироку до виконання;
- можливість зміни рішень суду щодо покарання в ході виконання вироку за наявності передбачених для цього у законі підстав.
Точне і безумовне виконання вироку підвищує його ефективність, сприяє зміцненню законності і правопорядку в Україні.
Вирок суду, який є найважливішим актом правосуддя, мас бути законним та обґрунтованим, складеним юридично грамотно, з коротким, чітким і зрозумілим формулюванням висновків, щоб при його виконанні не виникало питань і сумнівів, що потребують уточнення.
Відповідно до ст. 537 КПК України, судом під час виконання вироків вирішуються ряд питань, серед яких питання: про відстрочку виконання вироку; про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким; про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; про звільнення від покарання за хворобою; про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку; про заміну покарань ,пов’язаних з виплатою штрафу, виправними роботами, службовими обмеженнями для військовослужбовців, триманням військовослужбовців в дисциплінарному батальйоні; про застосування покарання за наявності кількох вироків; про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв’язку з розглядом справи в суді; про звільнення від покарання і пом’якшення покарання; інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
З метою правильного застосування судами законодавства про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, Пленум Верховного Суду України Постановою « Проумовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» від 26 квітня 2002 року № 2, звертає увагу судів на те, що умовно-дострокове звільнення осіб від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м’яким мають надзвичайно важливе значення для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 Кримінального кодексу України.
Чинним законодавством передбачена досить розгалужена та диференційована система заохочувальних пільг для осіб, засуджених за вчинення злочину. У зв'язку з тим що даному питанню присвячено занадто мало уваги, у суспільстві склалося не зовсім правильне ставлення до можливості застосування по відношенню до засудженої особи умовно дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, тощо.
Виконання призначеного судом покарання є доцільним тільки за тієї умови, що ним досягається поставлена в законі мета: крім кари ще і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів. Якщо ця мета може бути досягнута ще до закінчення призначеного судом строку покарання, то в подальшому в його виконанні відпадає необхідність. З огляду на це, закон передбачає можливість застосування судом умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Умовно-дострокове звільнення - це право засудженого, гарантоване йому законом в обмін на повернення до нормального життя у суспільстві.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому при прийнятті судом рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, необхідно довести, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, а для осіб, засуджених до позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18 років, ще і відповідним ставленням до навчання.
Інших критеріїв чинним законодавством не визначено, так як і чітко не розтлумачено суть даних критеріїв. Більш конкретну інформацію з цього приводу можна дізнатися лише з узагальнень положень кримінально-виконавчого законодавства: Кримінально-виконавчого кодексу України, підзаконних нормативно-правових актів, розроблених пенітенціарною службою .
З аналізу чинного законодавства і положень внутрішніх інструкцій та рекомендацій, розроблених на основі Кримінально-виконавчого кодексу України, під критеріями, зазначеними у ч. 2 ст. 81 КК України, слід розуміти наступне:
- під сумлінною поведінкою розуміють, що засуджений за період відбування покарання сумлінно виконував вимоги встановленого режиму утримання у колонії, не допускав порушень, визнав вину у скоєному злочині, розкаюється у вчиненому, сплатив повністю або частково завдані злочином збитки, за час відбування покарання поводив себе як у загальній масі засуджених, так і при спілкуванні з представниками адміністрації ввічливо, тактовно, виконував законні вимоги представників адміністрації, приймав активну участь у виконанні умов розробленої для нього програми диференційованого-виховного впливу, тощо. Засуджений довів готовність до самокерованої поведінки, аналіз його поведінки дає підстави зробити висновок, що особа готова до сприйняття встановлених у суспільстві норм та правил поведінки, готовий дотримуватися норм чинного законодавства тобто є ресоціалізованою. Оцінку ступеня виправлення здійснюють представники адміністрації колонії на підставі матеріалів особової справи. У матеріалах особової справи містяться різного роду документи, які підтверджують підстави перебування засудженого у місцях відбування покарань, характеристики на засудженого, копії усіх заяв та клопотань засудженого, витяги з наказів та постанови про застосування до засудженого засобів заохочення та постанов про застосування стягнень, а також інша інформація на засудженого;
- під сумлінним ставленням до праці розуміють, що засуджений працевлаштований робітником на певній дільниці, цеху колонії, самостійно, без додаткової мотивації виходить на роботу, виконує роботу, бережно ставиться до робочого інструменту, не порушує правил техніки безпеки, тощо.
Вся вищевказана інформація відображається у характеризуючих засудженого матеріалах.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді: виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.
Згідно ч.1 ст. 107 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, застосовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Від інших видів покарань (як основних, так і додаткових) такі особи звільненню не підлягають.
Згідно з ч. 1 ст. 81 КК України особу може бути умовно-достроково звільнено (повністю або частково) від відбування і додаткового покарання. Таким додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково, є лише позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.При умовно-достроковому звільнені від відбування основного покарання засудженого, щодо якого було застосовано додаткове покарання, суд може й за соєю ініціативою, а не лише за клопотанням відповідного органу, вирішити питання про повне або часткове звільнення від відбування і додаткового покарання .
За правилами ст. 81 КК України можуть бути умовно-достроково звільнені особи, яким покарання було замінено більш м’яким, від заміненого більш м’якого покарання.
Також існують деякі особливості застосування умовно-дострокового звільнення до неповнолітніх осіб. Для неповнолітніх або осіб, котрі скоїли злочини у неповнолітньому віці, законодавець в кримінальному законі присвятив цілу главу. Це ж стосується і умовно дострокового звільнення від покарання даної категорії засуджених. Порядок та умови застосування даної норми регламентуються положеннями статті 107 КК України. Особливістю застосування умовно дострокового звільнення до неповнолітніх є те, що застосовується дана пільга лише до особи, засудженої до позбавлення волі. Законодавцем зменшено частину строку, по відбуттю якої можливо застосувати дану пільгу до засудженого неповнолітнього. Порядок розгляду матеріалів по застосуванню до засудженого умовно дострокового звільнення аналогічний порядку розгляду до повнолітніх засуджених, однак при вирішенні питання застосування умовно дострокового звільнення до неповнолітнього, суд обов'язково повинен з'ясовувати, де вони проживатимуть, працюватимуть або навчатимуться, якщо до них буде застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Дані відомості підтверджуються відповідними довідками з місця майбутнього проживання.
Важливою умовою для можливості застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання повинно бути фактичне відбуття певної частини строку покарання, згідно ч. 3 ст. 81 та ч. 3 ст. 107 КК України.
У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71,72 КК України.
Якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнення, виходить із загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховує при цьому положення ст.ст. 81,107 КК України.
Питання про можливість застосування до засудженого умовно –дострокового звільнення, згідно до ст.154 Кримінально-виконавчого кодексу України, повинно буди розглянуто адміністрацієй місця позбавлення волі протягом місяця. Якщо цей термін перевищує місяць, то у засудженого з'являється привід звертатися зі скаргами до вищих інстанцій, а також до судових органів з приводу відшкодування моральних збитків.
Згідно ст. 539 КПК України питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.Відповідне клопотання подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання. Матеріали про умовно-дострокове звільнення, які подають органи, що відають виконанням покарання, мають відповідати вимогам, передбаченим Кримінально виконавчим кодексом України.
Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово. У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого;спостережна комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопотання, інші особи у разі необхідності. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов’язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.
За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Оскарження прокурором ухвали суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання зупиняє її виконання.
Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування покарання, згідно ч.7 ст.154 Кримінально –виконавчого кодексу України, розгляд повторного подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.
В разі задоволення клопотання про умовно дострокове звільнення і після вступу рішення суду в законну силу, адміністрація колонії звільняє засудженого.
Протягом 3 діб звільнений умовно-достроково засуджений повинен стати на облік у кримінально-виконавчій інспекції та в поліції за місцем постійного проживання. Після цього на строк, що залишився, особа повинна з'являтися періодично для відміток у кримінально-виконавчу інспекцію, не порушувати громадський порядок, не залишати межі населеного пункту та країни без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. За порушення встановлених вище правил до такої особи можуть бути застосовані адміністративні санкції.
Так, до місцевих судів Київської області у 2014 році надішло та розглянуто 879 клопотань вище зазначеної категорії. З них 832 клопотань задоволено, у 33 клопотаннях відмовлено, 7 клопотань повернуто.
У 2015 році до місцевих судів Київської області надійшло 847 клопотань даної категорії, розглянуто 832 клопотання. З них 570 клопотань задоволено, у 237 клопотаннях відмовлено, 3 клопотань повернуто.
З статистичних даних вбачається, що клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання становлять одну з найбільших категорій розгляду клопотань у порядку виконання судових рішень, у місцевих судах Київської області.
Проведений аналіз статистичних даних та ухвал місцевих судів Київської області свідчить про те, що значний відсоток клопотань вищезазначеної категорії були задоволені.
Засуджені, щодо яких розглядались відповідні клопотання перебували на обліку в підрозділі МРВ КВІ України в м.Києві та Київській області . При вирішенні питання судді керувались нормами кримінального та кримінального процесуального законодавства, вивчали характеризуючи матеріали на особу, заслуховували засуджених осіб, представників кримінально виконавчої інспекції, на підставі всіх зібраних і досліджених доказів ухвалювали відповідне рішення.
Основними причинами умовно-дострокового звільнення є позитивна характеристика засудженого, відсутність притягнення до адміністративної відповідальності, відсутність нових злочинів тощо.
Так, наприклад , ухвалою ІНФОРМАЦІЯ від 26.08.2014 П.Я.О. від відбуття покарання за ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 29.04.2013 року у виді 2 років виправних робіт з утриманням 20% із заробітку в прибуток держави звільнено умовно-достроково повністю. Оскільки за час відбуття міри покарання засуджений згідно характеристики наданої Директором ПП «Верства», показав себе з позитивної сторони, зарекомендував себе як добросовісний, професійно-грамотний працівник. До своїх обов’язків відносився з підвищеним почуттям відповідальності. Працює над підвищенням своєї професійної кваліфікації. Крім того П.Я.О. неправомірних дій не вчиняв, до адміністративної відповідальності не притягувався, нового злочину не скоїв, за місцем проживання характеризується посередньо. Станом на 10.07.2014 П.Я.О. відбув частини покарання, що становить 1 рік 5 днів і сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення та перевиховання, злочин за який П.Я.О. відбував покарання є необережним тяжким.
У більшості випадків судді місцевих суддів Київської області дотримувалися вимог законодавства та детально досліджували матеріали проваджень. Але в поодиноких випадках судді не звертали увагу на суперечливі характеристики і робили помилкові висновки щодо виправлення засуджених та підстав для умовно-дострокового виправлення.
Так, колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Київської області 12 листопада 2015 року розглянула справу № ІНФОРМАЦІЯ за апеляційною скаргою прокурора прокуратури м.Біла Церква Київської області К.М.С. на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2015 року, якою заяву засудженого О. про умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі та подання адміністрації Білоцерківської ВК про встановлення щодо О. адміністративного нагляду задоволено, звільнено О. від подальшого відбування покарання умовно-достроково на невідбуту частину покарання на 3 місяці 11 днів та встановлено адміністративний нагляд строком на 1 рік.
Так, з матеріалів справи вбачається, що вироком Макарівського районного суду Київської області від 25.02.2014 р. О. засуджений за ч.2 ст.309, 71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.06.2014р. на підставі ст.6 Закону України "Про амністію у 2014 році" невідбуту частину покарання 3 роки 4 місяці та 7 днів скорочено наполовину, що складає 1 рік 8 місяців 4 дні. Строк покарання рахується з 25.02 2014 року.
Застосовуючи до засудженого положення ст. 81 КК України суд І інстанції послався на те, що він відбув більше половини строку покарання, характеризується позитивно, мав стягнення, яке знято та 2 заохочення за сумлінну поведінку, працевлаштований, приймає участь у організації виховних заходів та у реалізації програми диференційованого виховного впливу на засуджених, а тому заслуговує на умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Згідно характеристики начальника відділення №15 соціально-виховної та психологічної служби Б.С.В. від 22.07.2015р. О. характеризується негативно, за допущення порушення установленого порядку відбування покарання притягувався до дисциплінарної відповідальності, що виражалось в зберіганні заборонених предметів та згідно висновку - не довів свого виправлення та не заслуговує умовно-дострокового звільнення від покарання у зв'язку з тим, що має стягнення, яке не зняте та не погашене у встановленому законом порядку.
Згідно характеристики від 20.08.2015р. О. за час відбування покарання в цілому характеризується позитивно, стягнення знято у встановленому законом порядку. За сумлінну поведінку та ставлення до праці має два заохочення.
Згідно довідки стягнень і заохочень на засудженого, О. отримав два заохочення 13.01.2015р. та 24.07.2015р. та згідно останнього заохочення було достроково знято раніше накладене стягнення - сувора догана від 13.05.2015р.
Колегія суддів звернула увагу на те, що при наявності суперечливих характеристик неможливо зробити однозначний висновок про позитивну характеристику О. та його сумлінну поведінку.Враховуючи те, що процес виправлення та перевиховання засудженого має бути стабільним та послідовним, на думку колегії суддів, своєю поведінкою та ставленням до праці не довів свого виправлення, а тому підстави для умовно-дострокового звільнення О.відсутні.
Ухвалою від 12 листопада 2015 Апеляційного суду Київської області скасовано ухвалу суду І інстанції з постановленням нової ухвали, якою відмовлено в задоволенні заяви засудженого О.про умовно-дострокове звільнення на підставі ст. 81 КК України.
З проведеного аналізу ухвал про відмову у задоволенні клопотань про умовно-дострокове звільнення вбачається, що в основному судді місцевих судів вмотивовано відмовляють в задоволені даних клопотань але є й випадки необґрунтованої відмови.
Так, наприклад, 24 грудня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області розглянула апеляційну скаргу засудженого С. на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 12листопада2015 року(Справа № ІНФОРМАЦІЯ).
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 12 листопада 2015 року в задоволенні клопотання відмовлено.
Мотивуючи рішення, суд послався на те, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого С. є передчасним. Указав на незначну кількість заохочень та відсутність в матеріалах клопотання достатніх даних про те, що засуджений своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Окрім цього, із урахуванням судимостей С. та відомостей про застосування щодо останнього положень ст.81 КК України під час попереднього увязнення, який знову вчинив умисний злочин прийшов до висновку, про відсутність підстав застосування положень ст.81 КК України.
Колегія суддів в своїй ухвалі зазначила про те, що вирішуючи питання про доведеність засудженим свого виправлення, вважає за необхідне враховувати увесь комплекс даних про особу засудженого, наявність стягнень та заохочень, поведінку під час відбування покарання, ставлення до праці, тощо.
Крім того, посилання суду першої інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні клопотання на те, що засуджений має лише два заохочення, колегія суддів важає необґрунтованим, оскільки закон не передбачає певної кількості заохочень для застосування умовно-дострокового звільнення.Та обставина, що С. раніше двічі судимий і за попередніми вироками звільнявся від відбування покарання умовно-достроково, не може самапо собі слугувати підставою для відмови в умовно-достроковому звільненні, оскільки ці обставини не стосуються покарання, яке засуджений відбуває на даний час.Сукупність даних, які характеризують особу засудженого, в тому числі його характеристики, ставлення до праці, соціальна спрямованість, наявність заохочень, указують на те, що він довів своє виправлення, а тому він підлягає умовно-достроковому звільненню.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від24 грудня 2015 року ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 12листопада2015 року скасувано із постановленням нової ухвали, якою спільне клопотання начальника Бучанської виправної колонії № 85 та голови спостережної комісії Ірпінського виконкому задоволено.
Разом із тим, в практиці місцевих судів мають місце випадки порушення заявниками правил територіальної підсудності.
Так, засуджений В. звернувся до Яготинського районного суду Київської області, який виніс 10 квітня 2013 року вирок відносно нього, з клопотанням про звільнення з випробуванням від подальшого відбування призначеного покарання.
З урахуванням змісту ст. ст. 537, 539 КПК України суддя Яготинського районного суду Київської області листом від 20 січня 2015 року роз’яснив засудженому В., що клопотання про звільнення з випробуванням від подальшого відбування призначеного покарання підлягає вирішенню місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого він відбуває покарання. Крім того, суддя зазначив, що кримінальну справу відносно нього Апеляційним судом Київськоїобласті передано до Березанськогоміського суду Київськоїобласті для розгляду заяви про перегляд вироку за нововиявленимиобставинами. Та на підставі вказаного повернув засудженому клопотання разом іздоданими до ньогоматеріалами для подання до належного суду.
Аналалізуючи судову практику розгляду клопотань про умовно-дострокове звільнення встановлено те, що в даній категорії є спірні питання, які потребують роз’яснень.
Так, останнім часом між судами, органами прокуратури та органами виконання покарань виникають суперечки в частині застосування положень ст. 81 КК України щодо засуджених, яким попередньо невідбута частина покарання була замінена більш м’яким покаранням. Необхідно відмітити, що і серед суддів як місцевих судів, так і апеляційного суду із даного питання немає єдиної правової позиції. Питання про застосування до засуджених, яким попередньо невідбута частина покарання замінена більш м’яким покаранням умовно – дострокового звільнення, в контексті вимог ч. 5 ст. 82 КК України та ч. 8 ст. 154 КВК України, неодноразово було предметом обговорення на нарадах суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області на яких думки суддів із цього питання, розділились. Проте, значна частина суддів висловила свою думку проте, що при вирішенні питання про умовно – дострокове звільнення засуджених, яким попередньо невідбута частина покарання замінена більш м’яким покаранням, необхідно керуватися ч. 5 ст. 82 КК України та враховувати роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, які дані у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №2 «Про умовно – дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» .
Суть проблеми та розбіжностей, які виникли із цього питання між суддями, судами, прокуратурою та органами виконання покарання полягає у тому, яким чином та у який спосіб визначати строки, передбачені ч. 3 ст. 81 КК України, які дають право на представлення засуджених (в даному випадку засуджених, яким попередньо невідбута частина покарання була замінена більш м’яким покаранням) до умовно – дострокового звільнення від відбування покарання.
До останнього часу, серед судів і суддів Київської області домінуючою була позиція, яка узгоджувалась із вимогами ч. 2 ст. 82 КК України та базувалась на роз’ясненні Пленуму Верховного Суду України, викладеному у зазначеній вище постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2012 року №2.
За цією правовою позицією засуджені, яким невідбута частина покарання була замінена більш м’яким покаранням, могли бути умовно – достроково звільненні саме від більш м’якого покарання.
Тобто строки, передбачені ч. 3 ст. 81 КК України, повинні були перебігати по відношенню саме до більш м’якого покарання, починаючи із моменту початку відбування цього покарання на підставі ухвали суду про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким.
При цьому, більшістю суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області була визнана помилковою правова позиція, відповідно до якої, для умовно – дострокового звільнення від відбування покарання засуджених, яким попередньо невідбута частина покарання була замінена більш м’яким покаранням, необхідно виходити із усього строку покарання призначеного вироком, а не від строку більш м’якого покарання, визначеного ухвалою.
Така позиція ґрунтувалась на неможливості складання у строки, передбачені відповідними пунктами ч.3 ст. 81 КК України, двох видів покарань: більш суворого, призначеного вироком, частина строку якого засудженим відбута до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким та більш м’якого, яке відбувається після відбутої заміни і частина якого приєднується до попереднього більш суворого покарання. При цьому також враховувалась та обставина, що із моменту набрання чинності ухвали про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням, покарання призначене вироком перестає існувати, що унеможливлює його складанню із іншим для досягнення строків, передбачених ч. 3 ст. 81 КК України.
Поряд із цим, при розгляді клопотань про умовно – дострокове звільнення від відбування покарання засуджених, яким попередньо невідбута частина покарання була замінена більш м’яким у липні – серпні 2015 року, захисниками засуджених Ірпінському міському суду Київської області були надані копії ухвал колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12 листопада 2009 року та 22 лютого 2011 року. Відповідно до цих ухвал, двома колегіями суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України було визнано те, що вирішуючи питання про можливість застосування умовно – дострокового звільнення від відбування покарання до засуджених, яким попередньо невідбута частина покарання була замінена більш м’яким покаранням, суди повинні виходити із загального строку покарання, призначеного вироком, а не із строку більш м’якого покарання, встановленого відповідною постановою місцевого суду.
Необхідно відмітити, що службові особи ДПтС України підтримуються такої ж правової позиції.
Наявність різних правових позицій із даного питання, за умови того, що позиція суддів відрізняється від позиції засуджених та службових осіб ДПтС України, відмови судів у задоволенні клопотань засуджених та подань установ виконання покарань, за наявності зазначених вище ухвал Верховного Суду України призвело до соціального напруження у середовищі засуджених, за якими декілька засуджених оголосили голодування. У зв’язку із викладеним, застосування зазначених вище правових норм потребує роз’яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Іншим проблемним питанням застосування умовно – дострокового звільнення від відбування покарання засуджених, яким попередньо невідбута частина покарання замінена більш м’яким покаранням є питання пов’язане із застосуванням ч. 8 ст. 154 КВК України. Відповідно до цієї норми закону: «особи, звільненні від відбування покарання з випробуванням або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, передбачених законом, можуть бути знову представлені до умовно – дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі».
Зазначена норма закону містить поняття та словосполучення які за своїм змістом є суперечливими, що значно ускладнює застосування цієї норми.
За змістом цієї норми закону суб’єктами, щодо якої вона застосовується є засудженні:
1) які звільненні від відбування покарання із випробуванням;
2) які звільненні від відбування покарання в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.
Правовий статус осіб, указаних у п. 2) не узгоджується із нормами кримінального і кримінального процесуального права, що унеможливлює застосування цієї норми закону.
Незрозумілими є такі поняття та словосполучення, що застосовані у цій нормі закону, як «направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі», «можуть бути знову представлені до умовно – дострокового звільнення від відбування покарання», оскільки із змісту цієї норми закону не можливо зрозуміти, чи поширюється термін «направлення у місця обмеження волі» на засуджених, яким невідбута частина покарання у виді позбавлення волі замінена покаранням у виді обмеження волі, а застосування терміну «знову» передбачає попереднє, більш раннє представлення до умовно – дострокового звільнення, що не узгоджується із змістом ч. 8 ст. 154 КВК України.
Необхідно відмітити і те, що положення ч. 8 ст. 154 КВК України в частині направлення у місця обмеження волі та представлення знову до умовно – дострокового звільнення від відбування покарання не раніше як через один рік із дня винесення ухвали, деякі службові особи ДПтС України та деякі судді застосовують щодо засуджених, яким невідбута частина покарання у виді позбавлення волі замінена покаранням у виді обмеження волі, визначаючи те, що такі засудженні можуть бути представлені до умовно – дострокового звільнення від відбування покарання не раніше як через один рік із моменту винесення ухвали про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким.
Значна частина суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області таку позицію вважають хибною, проте єдність із цього питання у суддів палати відсутня.
● заміну невідбутої частини покарання більш м’яким
Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким є важливою складовою прогресивної системи відбування покарання, яка дає змогу, дотримуючись мети покарання, водночас покращувати правове становище засудженого і зменшувати обсяг та характер карально-виховного впливу на нього. У такий спосіб закон стимулює добросовісне відбування покарання засудженим, визначаючи, що саме від його поведінки значною мірою залежить можливість покращення його правового становища.
Відповідно до ст. 82 КК України, особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. Більш м’яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутий строк покарання, призначеного вироком.
У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю. Додаткове покарання при цьому нічим не замінюється, від його відбування засуджений звільняється повністю. Таке звільнення від додаткового покарання є безумовним.
Як і при застосуванні умовно –дострокового звільнення від відбування покарання, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована при виконанні де-кількох умов. Необхідні умови :
- засуджений відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі (інші види покарання не можуть бути замінені більш м'яким);
-становлення засудженого на шлях виправлення;
- засуджений фактично відбув встановлену ч. 4 ст. 82 КК України частину призначеного судом покарання.
Відповідно до ч.4 ст. 82 КК України, заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можлива після фактичного відбуття засудженим:
-не менше 1/3 строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, а також за необережний тяжкий злочин ;
-не менше 1/2строку покарання, призначеного судом за корупційний злочин середньої тяжкості, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
-не менше 2/3 строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільняласяумовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 КК України.
Закон не забороняє заміну невідбутої частини покарання на будь-яке покарання, яке є більш м'яким. Тому позбавлення волі може бути замінене засудженому не тільки на обмеження волі, а, наприклад, на арешт або виправні роботи тощо.
Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким має безумовний і остаточний характер і не може бути скасована через неналежну подальшу поведінку засудженого. Проте якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК УКраїни.
Згідно ч.4 ст. 107 КК України до неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.
Также, як і при застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, відповідно до ст. 539 КПК, заміна невідбутої частини покарання більш м’яким застосовується суддею місцевого суду в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово.
Оскільки судовий розгляд питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким справляє великий виховний і запобіжний вплив як на самого засудженого, так і на інших осіб, суд під час судового засідання у справах цієї категорії приділяє особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх по суті внесеного подання. З’ясовується ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.
В ухвалі суду про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, обов’язково викладається суть подання органу, який відає виконанням покарання, і спостережної комісії чи служби у справах неповнолітніх, мотиви прийнятого рішення й дані, що були підставою для задоволення клопотання або відмови в цьому.
Після оголошення ухвали, головуючий суддя у судовому засіданні попереджає особупро наслідки вчинення нею нового злочину, передбачені ч. 4 ст. 81, ч. 6 ст. 82 або ч. 5 ст. 107 КК.
Згідно ст.395 КПК протягом семи діб із дня оголошення ухвали з питання заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, прокурор і засуджений вправі подати на неї апеляції. У разі подання апеляції прокурором виконання зазначеної ухвали зупиняється.
У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням розгляд повторного клопотання з цього самого питання щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.
У 2014 році до місцевих судів Київської області надійшло 136 клопотань про заміну невідбутої частини покарання більш м'якою, розглянуто 135 клопотань вище зазначеної категорії. З них 118 клопотань задоволено, у 15 клопотаннях відмовлено, 1 клопотання повернуто.
У 2015 році до місцевих судів Київської області надійшло 248 клопотань даної категорії, розглянуто 239 клопотаннь. З них 175 клопотань задоволено, у 61 клопотанні відмовлено, 2 клопотань повернуто.
З статистичних даних вбачається, що клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким становлять третю за кількістю категорію розгляду клопотань у порядку виконання судових рішень, у місцевих судах Київської області.
Проведений аналіз ухвал місцевих судів Київської області свідчить про те, що більше ніж 70% клопотань вищезазначеної категорії були задоволені.
Так, ухвалою Фастівського міськрайонного суду ІНФОРМАЦІЯ від 11.03. 2014 замінено Д. покарання у виді виправних робіт на більш м’яке покарання у виді штрафу із розрахунку трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт, в розмірі 459 гривень.
Оскільки встановлено, що згідно з вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 13.04.2009 Д. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України та призначено йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією усього належного майна. Згідно з постаново Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.06.2012 Д. замінено невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі на більш м’яке – виправні роботи строком на 2 роки з відрахуванням 20 відсотків в дохід держави.
З матеріалів особової справи вбачається, що Д. з 25.06.2012 зарахований на роботу на посаду електрика до Міського палацу, має позивні характеристики за місцем проживання та роботи, має заохочення у виді подяк з місцем роботи.
Згідно з довідкою про звільнення з виправної колонії засудженого Д. звільнено 13.06.2012 на підставі постанови Бориспільського міськрайонного суду від 05.06.2012, якою строк призначених Д. виправних робіт становить 2 роки. Станом на 11.03.2014 відбутий засудженим Д. строк покарання у виді виправних робіт становить 1 рік 1 місяць 02 дні, а невідбутий – 9 міс.28 днів.
З аналізу ухвал місцевих судів встановлено, що основною підставою відмови у зазначеній категорії клопотань є те, що засудженні не довели свого виправлення.
В основному розглядаючи клопотань про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким судді місцевих судів детально вивчали подані докази та вмотивовано постановляли ухвали про відмову у задоволенні даних клопотань. Але в поодиноких випадках допускали поверхневий підхід до розгляду питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Так, наприклад, 22 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області розглянула матеріали кримінального провадження (справа №ІНФОРМАЦІЯ) за апеляційною скаргою засудженого на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2015 року, якою А. відмовлено в задоволенні клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Вироком Каланчацького районного суду Херсонської області від 14 серпня 2013 року А. засуджено за ч. 1 ст. 263, ст. 71 КК України на 4 роки позбавлення волі.
30 липня 2015 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшло клопотання засудженого А. з приводу застосування до нього ст. 82 КК України, в задоволенні даного клопотання було відмовлено. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що А. на шлях виправлення не став, оскільки він фактично не визнає своєї вини у вчиненні злочину, за який засуджений та відбуває покарання. Окрім того, суд зазначає, що на адресу суду надійшла копія заяви засудженого, в якій він просить відмовити йому у статті 82 КК України на користь ст. 81 КК України.
Відповідно до характеристики на А., затвердженої начальником Білоцерківської ВК №35, засуджений почав відбувати строк 21 червня 2013 року. Таким чином, на момент звернення з клопотанням він відбув 1/2 частину встановленого йому вироком покарання.
Згідно із характеристикою, А. в Білоцерківській виправній колонії №35 відбуває покарання з 15 листопада 2013 року. За час відбування покарання характеризується позитивно, дотримується норм, які визначають порядок та умови відбуття покарання та розпорядок дня установи. Працевлаштований на дільницю пошиву мішків під цукор швейником, відноситься до праці добре.
Засуджений А. відповідно до довідки про стягнення та заохочення, в період відбування покарання має три заохочення за сумлінну поведінку і ставлення до праці. Накладення на засудженого стягнень відбулося до вступу вироку в законну силу.
Як зазначила колегія судді Апеляційного суду Київської області, при розгляді даного провадження суд першої інстанції поверхнево підійшов до розгляду питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким. Окрім того, посилання в ухвалі Білоцерківського міськрайонного суду на те, що А. у своїй заяві просить відмовити у ст. 82 КК України на користь ст. 81 КК України, не може розцінюватися як аргумент відмови в задоволенні клопотання, оскільки дана заява датована 21 червня 2015 року, а клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким надійшло до суду 30 липня 2015 року.
Ухвалою Апеляційного суду від 22 жовтня 2015 року вище зазначену ухвалу суду І інстанції від 14 серпня 2015 року – скасувано та постановлено нову ухвалу, якою клопотання А. – задоволено.
За загальним правилом вирок підлягає негайному виконанню з моменту набрання ним законної сили.
Відстрочка виконання вироку можлива лише після набрання вироком законної сили, оскільки суд апеляційної інстанції може скасувати або змінити вирок.
Законом передбачені випадки, за яких відстрочується початок виконання вироку на певний строк. Статтею 536 КПК України передбачено можливість відстрочення виконання вироку щодо осіб, засуджених до виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі , в разі:
- тяжкої хвороби засудженого, яка перешкоджає відбуванню покарання, до його видужання;
Відстрочка виконання вироку не допускається:
- щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини, крім випадків, коли засуджено вагітну жінку або за наявності у неї малолітньої дитини - на час вагітності або до досягнення дитиною трьох років, якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким;
- щодо осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.
Клопотання про відстрочку виконання вироку може заявити засуджений, його захисник, законний представник, прокурор, орган або установа виконання покарань.
Розглядаючи питання про відстрочку виконання вироку, суд з'ясовує чи допускає закон таке рішення щодо цього виду покарання та чи є для цього передбачені законом підстави, а в ухвалі мотивує його прийняття та положення закону, якими керувався.
При вирішенні питання про відстрочку виконання вироку засудженому у зв'язку з його тяжкою хворобою, суд встановлює не лише факт хвороби, а й те, що дана хвороба перешкоджає відбуванню покарання. На підтвердження того й іншого має бути наданий висновок спеціальної лікарської комісії. При тяжкій хворобі засудженого відстрочка виконання вироку надається до його одужання. Засудженому роз'яснюється його обов'язок повідомити суд про своє одужання. За необхідності суд може періодично перевіряти перебіг одужання засудженого через лікувальну установу. Після одужання засудженого вирок підлягає негайному виконанню.
Вирішення судом питання про відстрочку виконання вироку у зв'язку з вагітністю засудженої або наявністю у неї малолітньої дитини, пов’язано з турботою про здоров'я жінки, дитини, яка повинна народитися або малолітньої дитини. Виконання вироку можна відстрочити в межах строку, на який із згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трьох років, але при умові, що особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким. Відстрочка виконання вироку може застосовуватися тільки до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. Відповідно до ч. 10 ст.154 Кримінально-виконавчого кодексу України, залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м'яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.
При вирішенні питання про відстрочку виконання вироку, за наявності обставин, через які, негайне відбування покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім’ї, суд оцінює такі обставини. Перелік обставин не є вичерпним.
Відстрочка виконання вироку - право, а не обов'язок суду. Підставою для застосування відстрочки виконання вироку є недоцільність реального виконання призначеного покарання. Вирішуючи питання відстрочки виконання вироку суд, окрім підстав застосування відстрочки, передбачених законом, враховує також тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення даного питання.
Згідно із законом відстрочка виконання вироку пов'язана із сукупністю обмежень для засудженого, які встановлює суд при винесені вироку.
Контроль за поведінкою засуджених, щодо яких виконання вироку до позбавлення волі відстрочено, здійснюють органи внутрішніх справ, а щодо неповнолітніх – комісії у справах неповнолітніх. Строк відстрочки відраховується з моменту винесення вироку незалежно від того, судом якої інстанції вона призначена.
Звільнити особу від покарання по закінченні строку відстрочки може тільки суд за поданням органу, який здійснює контроль за засудженим.
При визначених в законі обставинах відстрочка виконання вироку скасовується і вирок щодо засудженого приводиться у виконання.
Питання, пов’язані з відстрочкою виконання вироку, розглядаються за загальними правилами ст. 539 КПК України, тобто розглядаються протягом десяти днів з дня надходження клопотання ( подання) до суду суддею одноособово.
Відповідне клопотання подаються, згідно п.4 ч.2 ст.539 КПК України до суду, який ухвалив вирок.
За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи діб.
У 2014 році до місцевих судів Київської області надійшло та розглянуто 8 клопотань про відстрочку виконання вироку, з них 2 клопотанння задоволено, 1- повернуто, у 5- відмовлено.
У 2015 році до місцевих судів Київської області надійшло 8 клопотань про відстрочку виконання вироку, розглянуто 7 клопотань, з них 4 клопотанння задоволено, у 3- відмовлено.
Проведений аналіз статистичних даних свідчить про те, що клопотання про відстрочку виконання вироку становлять одну з найменших категорій у місцевих судах Київської області, менша частина з яких при розгляді задовольняється.
Наприклад, в провадженні Васильківського міськрайонного суду перебувала справа №ІНФОРМАЦІЯ, провадження № ІНФОРМАЦІЯ за клопотанням засудженого Б. про відстрочку виконання вироку Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21.04.2015 року.
Засуджений Б. заявив клопотання про відстрочку виконання вироку Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21.04.2015 року, мотивуючи його тим, що вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21.04.2015 року по кримінальному провадженню № ІНФОРМАЦІЯ від 25.09.2014 року його було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.2 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі,з позбавленням права керувати транспортним засобами строком на 2(два) роки.
Своє клопотання Б. обґрунтовував тим, що він є людиною похилого віку, має ряд важких захворювань, які потребують лікування.
Крім того, його дружина є тяжко хворою, страждає на онкологічне захворювання, перенесла операціюта потребує постійного медикаментозного та медичного догляду.
Також, на його утриманні знаходиться неповнолітня донька Б. Е.Г.,17.04.1991 р.н., яка з дитинства хворіє на важке, захворювання - доброякісну епілепсію. Дана хвороба також потребує постійного догляду і медичної допомоги.
Також, засуджений Б. надав суду довідки із Васильківської ЦРЛ, які свідчать про тяжкі захворювання його дружини і доньки.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду від 04 листопада 2015 року клопотання засудженого Б. про відстрочку виконання вироку Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21.04.2015 року задоволено.
Отже, під час розгляду даної справи суд врахував положення ст. 536 КПК України, а саме: виконання вироку про засудження особи до виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйон військовослужбовців, позбавлення волі може бути відстрочено у разі: 1) тяжкої хвороби засудженого, яка перешкоджає відбуванню покарання, - до його видужання; 2) вагітності засудженої або за наявності у неї малолітньої дитини - на час вагітності або до досягнення дитиною трьох років, якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким; 3) якщо негайне відбування покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї через особливі обставини (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім'ї, тощо) - на строк, встановлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.
Також місцевими судами за період 2014-2015 років постановлялися ухвали про відмову у задоволенні даних клопотань.
Як зазначено в узагальнення Славутицького міського суду підставами для відмови у клопотання про відстрочку виконання вироку були вчинення підсудним тяжкого злочину та не передбачена ст. 536 КПК України підстава для відстрочки виконання вироку про засудження особи до штрафу (справа №ІНФОРМАЦІЯ)
До Яготинського районного суду також надійшло одне клопотання про відстрочення виконання вироку суду. Підставою для направлення клопотання, засуджений П. зазначив наявність в нього тяжкої хвороби «хворі нирки, шлунок, печінка, селезінка» та відповідно йому необхідно терміново пройти обстеження й курс лікування, оскільки наявні захворювання перешкоджають йому відбувати покарання.
Яготинський районний суд Київської області своєю ухвалою 14 серпня 2015 року, з урахуванням вимог п. 1 ч. 1 ст. 536 КПК України, та з огляду на те, що засуджений надав лише медичні документи, що свідчать про наявність захворювань, доказів на підтвердження того, що вказані захворювання перешкоджають відбуванню покарання не надав, відмовив у задоволенні клопотання засудженого. Крім того, суд в своїй ухвалі роз’яснив засудженому, що наявність вказаної у нього хвороби може бути підставою для підготовки та подання до суду матеріалів для вирішення питання про звільнення засудженого від подальшого відбування покарання за хворобою.
Звільнення від покарання за хворобою застосовується у випадках, коли досягнення мети покарання стає нереальним через хворобу особи, яка вчинила злочин. Згідно ст.84 КК України, підлягає звільненню від покарання:
- особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи;
- військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я.
Підставою для звільнення від покарання особи, яка захворіла на психічну хворобу, є неможливість її виправлення. Психічна хвороба, яка позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, не дає їй можливості усвідомлювати і примусовий характер державного впливу на неї, який полягає у позбавленні чи обмеженні прав і свобод особи. Така особа звільняється від покарання незалежно від тяжкості вчиненого нею злочину, тривалості невідбутої частини покарання, наявності порушень режиму та інших обставин.
До особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру. Час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими ч.5 статті 72 КК України, а саме: строк перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи включається у строк попереднього ув’язнення. Строк попереднього ув’язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. В свою чергу один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.
Стаття 84 частина 2 КК України передбачає можливість звільнення від покарання або від подальшого його відбування за таких умов: 1) особа захворіла на іншу тяжку хворобу, крім психічної; 2) це сталося після вчинення злочину або постановлення вироку; 3) врахування судом тяжкості вчиненого злочину, характеру захворювання, особи засудженого та інших обставин справи.
При вирішенні питання про звільнення від покарання, необхідно визначитися, в тому, що хвороба, якою хворіє засуджений, є такою, що перешкоджає відбуванню покарання. Міністерство Юстиції України разом з Міністерством охорони здоров’я України спільним наказом № 1348/5/572 від 15.08.2014 року затвердили перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання. До переліку захворювань входять такі хвороби: туберкульоз, ВІЛ/СНІД, лепра, новоутворення (пухлини), хвороби ендокринної системи (наприклад, діабет у своїх «крайніх» формах), психічні розлади, хвороби нервової системи та органів чуття, хвороби органів кровообігу, хвороби органів дихання, хвороби органів травлення, хвороби нирок з хронічною нирковою недостатністю в термінальній стадії, хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини, хвороби обміну, анатомічні дефекти внаслідок захворювання чи травми в період останнього строку відбування покарання (висока ампутація верхніх або нижніх кінцівок, ін.), променева хвороба.
Але констатування у засудженого захворювання, яке включено до вказаного переліку, ще не означає безумовного звільнення такого засудженого від відбування покарання. Це питання вирішує суд.
Обстеження хворих засуджених, діагностика та рекомендації щодо стану здоров’я засудженого і можливості його звільнення від відбування покарання здійснюють лікарсько-консультативні комісії (ЛКК), які утворюються при лікарнях для засуджених. ЛКК у своїй діяльності керуються спільним Наказом Міністерства Юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України № 1348/5/572 від 15.08.2014, яким затверджене Положення про лікарсько-консультативну комісію. Цим наказом безпосередньо покладається на ЛКК функція виявлення осіб, які за станом здоров’я підлягають звільненню від відбування покарання. Іншим завданням ЛКК є підготовка необхідної документації для МСЕК для визначення груп інвалідності.
З урахуванням висновків ЛКК начальник установи (органу) виконання покарань готує та надсилає до суду подання про звільнення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилаються: висновок ЛКК, історія його хвороби й особова справа засудженого, завірена копія вироку щодо засудженого, розпорядження про виконання вироку, довідка про строк відбутого покарання, характеристика засудженого, відомості про минулу судимість, відшкодування збитків, заподіяних злочином, та інші відомості, необхідні для прийняття відповідного рішення. У поданні також вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.
Подальший розгляд цього подання здійснює суд. При вирішенні питання про звільнення від відбування покарання за хворобою суд враховує характер захворювання. Захворювання повинно перешкоджати відбуванню покарання, тобто у випадках, коли подальше тримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи до інших тяжких наслідків. Тяжка фізична хвороба має бути також хронічною. У разі тимчасової тяжкої фізичної хвороби засуджений помішується до лікувального закладу місць позбавлення волі, а після видужання продовжує відбувати покарання.
Засуджений, щодо якого встановлено наявність підстав для подання до суду матеріалів про звільнення від подальшого відбування покарання з приводу тяжкої хвороби, залишається в лікарні до прийняття судом остаточного рішення. У разі прийняття рішення щодо звільнення засуджений звільняється безпосередньо з лікувального закладу, а якщо в суду є сумніви щодо правильності висновку лікарської комісії, то засуджений, з урахуванням його стану здоров'я, залишається в цій лікарні або направляється до іншого лікувального закладу кримінально-виконавчої системи, або повертається до установи, що направила його. Відповідно до ст. 540 КПК України час перебування засудженого в лікувальній установі під час відбування покарання у виді позбавлення волі зараховується у строк позбавлення волі.
Якщо суд відмовив у звільненні засудженого від подальшого відбуття покарання через хворобу і стан здоров'я засудженого погіршав, то на підставі відповідного висновку комісії подання про звільнення від відбуття покарання повторно надсилається до суду незалежно від часу з дня винесення судом рішення про відмову у звільненні засудженого.
При вирішенні питання про звільнення від відбування покарання за хворобою суд враховує також тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини справи.
Тяжкість вчиненого злочину ґрунтується на положеннях ст.12 КК України.
Особу засудженого характеризують поведінка під час відбування покарання, дисциплінованість, ставлення до праці, ступінь виправлення, ухилення від призначеного лікування тощо.
До інших обставин, які суд може врахувати при вирішенні цього питання, можна віднести: тривалість відбутого покарання; обставини, які при звільненні від покарання або від подальшого його відбування можуть поставити засудженого у безвихідне становище (наприклад, відсутність постійного місця проживання, рідних чи близьких тощо), а також той факт, що засуджений захворів на тяжку хворобу в результаті навмисного заподіяння собі ушкоджень під час відбування покарання.
Якщо особу, засуджену до громадських робіт або обмеження волі, було визнано інвалідом першої або другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про його дострокове звільнення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилається висновок МСЕК. Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до виправних робіт або штрафу, суд у таких випадках звільняє його від подальшого відбування покарання.
Після винесення судом рішення про звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою відповідні документи надсилаються до установи (органу) виконання покарань. Адміністрація установи проводить звільнення засудженого в день надходження документів або, якщо документи надійшли після закінчення робочого дня, в наступний за цим день.
Відповідно до ч.3 ст.84 КК України передбачає обов'язкове звільнення від покарання, яке застосовується за таких умов: 1) суб'єктом звільнення від покарання є військовослужбовець, засуджений до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні; 2) він визнаний непридатним до військової служби за станом здоров'я.
Захворювання засудженого військовослужбовця може і не бути тяжким. Важливим є те, що воно робить його непридатним до військової служби.
Таким чином, за наявності визначених у КК підстав винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене.
В аналізованому інституті кримінального права найбільшою мірою знайшли своє відображення принципи гуманізму і економії заходів кримінального впливу.
У разі одужання осіб, зазначених в ст. 84 КК України, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені ст.ст. 49,80 КК України або відсутні інші підстави для звільнення від покарання( у зв'язку із закінченням строків давності,у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, у зв'язку із засудженням особи за діяння, караність якого законом усунена, на підставі закону про амністію або акта про помилування).
Клопотання про звільнення від покарання за хворобою згідно п.1 ч.2 ст. 539 КПК України, (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке розглядається місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні) розглядається місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання. Відповідне клопотання розглядається за загальними правилами ст. 539 КПК України.
У 2014 році до місцевих судів Київської області надійшло 78 клопотань про звільнення від покарання за хворобою. Розглянуто 77 клопотань, з них 45 клопотань задоволено, у 25 клопотаннях відмовлено, 7 клопотань повернуто.
У 2015 році до місцевих судів Київської області надійшло 66 клопотань зазначеної категорії. Розглянуто 64 клопотань, з них 32 клопотання задоволено, у 30 клопотаннях відмовлено, 2 клопотання повернуто.
Отже, статистичні дані місцевих судів вказують на те, що майже 60% від розглянутих клопотаннь про звільнення від покарання за хворобою задоволені місцевими судами Київської області.
Наприклад, 27 січня 2014 року Білоцерківським міськрайонним судом розглянуто подання Білоцерківського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції про звільнення П.18.11.1960 р.н., від основного покарання увиді виправних робіт в зв’язку з хворобою (Справа № ІНФОРМАЦІЯ).
З матеріалів справи вбачається, що на підставі заключення лікарів від 10.12.2013 р. П. було направлено на медичну соціальну експертну комісію і згідно довідки до акта огляду МСЕК П. з 13.01.2014 р. встановлено 2-гу групу інвалідності довічно.
Ухвалою Білоцерківським міськрайонним судом від 27 січня 2014 року подання Білоцерківського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції про звільнення П. від основного покарання у виді виправних робіт у зв’язку з хворобою – задоволено.
Судом при вирішенні даного подання враховано тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи., а також відповідно до ч.2 ст.84 КК України та п.10.2 Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, П. підлягає звільненню від основної міри покарання у виді виправних робіт в зв’язку з хворобою.
З проведеного аналізу рішень Апеляційного суду Київської області встановлено, що в поодиноких випадках місцевими судами допускалось неповне з'ясування обставин справи що призводило до неналежної оцінки доказів та необґрунтованих висновків.
Так, ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 03 червня 2014 року задоволені клопотання захисника засудженого Л.В.О. – Г.В.В. і потерпілої О.Л.Є., та звільнено Л.В.О. від подальшого відбування покарання у вигляді позбавлення волі за хворобою на невідбуту частину покарання (справа №ІНФОРМАЦІЯ).
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що Л.В.О. засуджений вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року за п.7 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 263, 70 КК України до 15 років позбавлення волі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 01.03.2013 року вирок суду першої інстанції та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва від 26.03.2012 року змінено: перекваліфіковано дії Л.В.О. з п.7 ч.2 ст. 115 КК України на ч.1 ст. 296, ч.1 ст. 122 (а редакції 2001 року), ч.2 ст. 121 (в редакції 2001 року) КК України та призначено йому покарання на підставі ч.1 ст. 70 КК України у виді 10 років позбавлення волі. На момент розгляду клопотання засуджений відбув покарання - 4 роки 3 місяці. По місцю відбування покарання характеризується позитивно, режим відбування покарання не порушував, дотримується встановлених правил поведінки та розпорядку дня, стягнень не мав, отримав заохочення правами начальника установи.
Також судом першої інстанції встановлено, що засуджений Л.В.О. згідно з медичним спеціалізованим висновком має тяжке захворювання серцево-судинної системи. Подальше перебування засудженого в установі відбування покарання може призвести до летальних наслідків, що підтверджується висновком спеціалістів.
Оскільки згідно з п. 8.1.7, 8.3.2, 11.2 Переліку захворювань, які є підставою для представлення засуджених до звільнення від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МОЗ України від 18.01.2000 року №3/6, перелічені захворювання є такими, що не сумісні з перебуванням засудженого в місцях позбавлення волі, суд першої інстанції дійшов висновку, що є підстави для звільнення засудженого Л.В.О. від подальшого відбування покарання.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24 червня 2014 року вище зазначена ухвала Бориспільського міськрайонного суду скасована з тих підстав, що приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції не в повній мірі з’ясував фактичні обставини справи, провів розгляд справи без участі представника лікарської комісії та без врахування його думки, дав неналежну оцінку висновку спеціальної лікарської комісії управління Державної пенітенціарної служби в м. Києві та Київській області від 14.03.2014 року та висновкам експертизи №118/14 від 09.04.2014 року,належним чином не врахував інші обставини справи, а саме те, що Лозінський В.О. вчинив 4 умисні злочини, один із яких є тяжким, внаслідок його злочинних дій наступила смерть потерпілого, засуджений до 10 років позбавлення волі, станом на 03.06.2014 року він відбув лише 4 роки 3 місяці позбавлення волі, відшкодував потерпілій 110,2 грн. з 15888,42 грн., призначених до відшкодування вироком суду, за місцем відбуття покарання характеризується посередньо, до суспільно-корисної праці залучений не був, а тому суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку про можливість звільнення засудженого Лозінського В.О. від відбування покарання у зв’язку з хворобою.
Скасовуюси ухвалу суду першої інстанції про звільнення Л.В.О. від подальшого відбування покарання у вигляді позбавлення волі за хворобою колегія суддів Апеляційного суду Київської області врахувала те, що згідно висновку спеціальної лікарської комісії управління Державної пенітенціарної служби в м. Києві та Київській області від 14.03.2014 року та пояснень представника лікарської комісії, захворювання і стан засудженого Л.В.О. не перешкоджає подальшому відбуттю його покарання та подальше відбування покарання не загрожує його життю і не може призвести до серйозного погіршення стану його здоров’я, а також те, що відповідно до ст. 116 КВК України у разі необхідності лікування в умовах стаціонару засуджений має право отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів у лікувальних закладах охорони здоров’я, що мають ліцензію МОЗ України, тяжкісті вчинених злочинів, обставин їх вчинення, даних про особу засудженого та невідбутий строку покарання.
З аналізу статистичних даних місцевих судів вбачається також те, що майже 40% від розглянутих клопотаннь про звільнення від покарання за хворобою не задоволені місцевими судами Київської області. Най частіше підставою для відмови було те, що засудженні не надавали суду достатніх доказів того, що хворіють на тяжку хворобу та їх хвороба перешкоджає відбуванню покарання.
Так, до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшла заява засудженого Л.І.О. про звільнення його від покарання у зв’язку зі станом здоров’я, в якій зазначає, що хворіє та має низку тяжких хвороб. Отримувати кваліфіковане медичне лікування не має можливості, тому просить вирішити питання про його звільнення. Для надання висновку спеціальною медичною комісією їхати в м. Буча він відмовився.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2015 року в задоволенні клопотання засудженого Л.І.О. відмовлено. При цьому суд виходив з того, що з матеріалів клопотання та особової справи, не вбачається, що Л.І.О. тяжко хворіє та його хвороба перешкоджає відбуванню покарання. Відсутні дані, що засуджений перебуває на диспансерному обліку та його хвороби включено до Переліку захворювань, які є підставою для звільнення засуджених від відбування покарання, відсутній висновок СЛК.
● призначення примусових заходів медичного характеру
У разі задоволення клопотання про звільнення від подальшого відбування покарання засудженим, який захворів на психічну хворобу під час відбування покарання, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК України.
Відповідно до ст. 92 КК України примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:
- які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;
- які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;
- які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку
може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.
2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом
може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.
3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом
може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.
4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом
може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.
Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
Відповідно до ст.95 КК України продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.
Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру.
У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги.
В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.
У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання осіб, яки вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання.
В провадження місцевих судів Київської області у 2014 році надійшло та розглянуто 37 клопотань про застосування примусових заходів медичного характеру, з них 31 клопотання задоволено.
У 2015 роцу місцевими судами Київської області розглянуто 44 клопотання даної категорії, з низ 43 задоволено.
З проведеного аналізу ухвал встановлено, що підставою для задоволення клопотань даної категорії є те, що більшість із засуджених під час скоєння хворіли та продовжують хворіти психічними хворобами різних ступенів, що підтверджено лікарським висновком або судово-медичною експертизою.
Так, ухвалою Фастівського міськрайонного суду від 12.06.2015 у провадженні №ІНФОРМАЦІЯ постановлено застосувати до Д. примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричної лікарні із звичайним наглядом - комунального закладу. Оскільки висновком експерта від 26.05.2015 встановлено, що Д. страждає та страждав під час, коли були скоєні інкриміновані йому дії, на легку розумову відсталість в ступені вираженої дебільності. Це захворювання позбавляло його під час, коли були скоєні інкриміновані йому дії, та позбавляють його тепер здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Слід зазначити, що вид нагляду психіатричної лікарні залежить від стану підозрюваного та тяжкості злочину.
Так, ухвалою Фастівського міськрайонного суду від 30.10.2014 у провадженні №ІНФОРМАЦІЯ призначено застосувати до О. примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричної лікарні із суворим наглядом. Оскільки встановлено та доведено, щоО. вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 КК України, за ознакою умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі.При цьому висновком експерта від 30.07.2014 встановлено, що О. страждає та страждав під час, коли були скоєні інкриміновані йому дії, на стійкий психічний розлад у вигляді хронічного маячного розладу. Це захворювання позбавляло його під час, коли були скоєні інкриміновані йому дії, та позбавляють його тепер здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. До набрання ухвалою законної сили змінено О. міру запобіжного заходу з тримання під вартою в Київському СІЗО на поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку.
● застосування покарання за наявності кількох вироків
Відповідно до ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Призначаються покарання за сукупністю вироків за такими правилами:
1) насамперед призначається покарання за знов вчинений злочинвідбувається за загальними засадами, тобто в межах санкції статті КК, що передбачає відповідальність за цей злочин. Причому як обставину, що обтяжує покарання, суд враховує те, що винний вчинив злочин у період відбування покарання;
2) до цього покарання суд приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Таким чином, відбута частина покарання за попереднім вироком взагалі не враховується. Отже, в остаточне покарання за сукупністю вироків входить покарання, призначене за новий злочин, і покарання, не відбуте повністю або частково за першим вироком. Звідси очевидно, що остаточне покарання за сукупністю вироків ні в якому разі не може бути меншим, ніж покарання, призначене за новим вироком, або невідбута частина покарання за першим вироком.
3) остаточна міра покарання визначається в межах максимуму даного виду покарання.
Цією межею є максимум даного виду покарання, зазначений у Загальній частині КК. Так, при складанні покарань у виді позбавлення волі остаточне покарання не повинно перевищувати п'ятнадцяти років, а за особливо тяжкий злочин не повинно перевищувати двадцяти п'яти років. Щодо інших видів покарань це означає, що міра остаточного покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні не повинна перевищувати двох років, у виді виправних робіт або службового обмеження для військових - двох років, у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - п'яти років. Такі максимуми цих видів покарань встановлені Загальною частиною КК.
Отже, при сукупності вироків суд може призначити остаточне покарання, вийшовши за межі максимуму санкції статті КК, що передбачає найбільш тяжкий зі злочинів, які входять до сукупності. Суду не надані лише права виходити за межі максимуму даного виду покарання, а в разі, коли один із злочинів є особливо тяжким, - за межі двадцяти п'яти років позбавлення волі.
При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі і будь-яких менш суворих покарань остаточний строк покарання, призначений за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Це єдиний випадок, коли при сукупності вироків застосовується принцип поглинення.
Принцип складання покарань за сукупністю вироків, зазначений у ст. 71 КК України, стосується не тільки основних, але й додаткових покарань. Отже, незалежно від того, призначене додаткове покарання лише за одним (попереднім) вироком або за другим вироком, до остаточного основного покарання за сукупністю повинно бути приєднане покарання додаткове. Призначаючи за сукупністю додаткові покарання, суд при їх складанні повинен керуватися їх максимальною межею, зазначеною в Загальній частині КК. Наприклад, позбавлення права обіймати певні посади має межу - три роки.
У разі ж призначення різних додаткових покарань (наприклад, за одним вироком як додаткове покарання призначене позбавлення права обіймати певні посади, а за другим - конфіскація майна) обидва ці покарання приєднуються до остаточного основного покарання, призначеного за сукупністю, і використовуються самостійно.
У практиці зустрічаються випадки, коли особа після винесення вироку в справі, але до повного відбуття покарання, вчиняє не одне, а два або більше злочинів. У подібних ситуаціях, а їх передбачає ч. 5 ст. 71 КК України, має місце об'єднання сукупності вироків і сукупності злочинів. Тут слід керуватися при призначенні покарання статтями 70 та 71 КК України. Передусім, суд повинен на підставі ст. 70 КК України призначити покарання за вчинені особою нові злочини. Призначивши покарання за кожний з них окремо, суд може застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим або вдатися до складання (повного або часткового) покарань. Таким чином, буде призначене покарання за сукупністю злочинів. Потім вже на підставі ст. 71КК України суд до покарання, призначеного за сукупністю злочинів, приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком у тих межах, що передбачені в ч. 2 цієї ст. 71 КК України.
Відповідно до ст.539 КПК України питання, пов’язані із застосуванням покарання за наявності кількох вироків вирішуються місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок. Питання розглядаються за загальними правилами статті,тобто розглядаються протягом десяти днів з дня надходження клопотання(подання) до суду суддею одноособово. У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов’язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.
За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи діб.
Відповідно до статистичних даних протягом 2014 року місцевими судами Київської області розглянуто 20 подання про застосування покарання за наявності кількох вироків за п. 11 ч. 1 ст. 537 КПК України, з них 14 клопотань задоволено, 2 клопотання повернуто, у 4 відмовлено.
У 2015 році розглянуто місцевими судами Київської області 34 клопотання зазначеної категорії, з них 29 клопотань задоволено, у 5 клопотаннях відмовлено.
З статистичних даних вбачається, що основна частина клопотань даної категорії місцевими судами Київської області задовольнялася.
Так, у 2014 році на розгляд до суду надійшло подання старшого інспектора Макарівського районного підрозділу кримінально – виконавчої інспекції про вирішення питання подальшого виконання вироків суду у відношення засудженого Н. Посилаючись на те, що на обліку Макарівського районного підрозділу кримінально-виконавчої інспекції перебуваєН., 04.10.1987 року народження, який засуджений 06.11.2013 року Макарівським районним судом Київської області за ст. 185 ч. 3 КК України до 4 років позбавлення волі, відповідно до ст. 75 КК України - звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки; 20.11.2013 року Макарівським районним судом Київської області за ст. ст. 185 ч. 3, 70 ч. 4 КК України до 5 років позбавлення волі, відповідно до ст. 75 КК України - звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. Ухвалою суду від 22.01.2014 року дане подання задоволено.
Інший приклад, кримінальне провадження Макарівського районного суду , відносно засуджених Б. та М. Макарівським районним судом Київської області 17.11.2014 року за ст.. 185 ч. 2 КК України.
В ході виконання вироку встановлено, що М. та Б. 18.12.2014 року були засуджені Бородянським районним судом Київської області, саме тому старший інспектор Макарівського РП Ірпінського МРВ КВІ УДПтСУ в м. Києві був змушений звернутися до суду з поданнями для вирішення питання про застосування покарання за наявності двох вироків. Ухвалою суду від 17.02.2015 року вказані подання було задоволено.
Розглядаючи подання про вирішення питання про застосування покарання за наявності двох вироків судді керувалися ст. 72 КК Укараїни, ст. ст. 537, 539 КПК України , а також постановою Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання.
Вирок суду, який є найважливішим актом правосуддя, мас бути законним та обґрунтованим, складеним юридично грамотно, з коротким, чітким і зрозумілим формулюванням висновків, щоб при його виконанні не виникало питань і сумнівів, що потребують уточнення.
У стадії виконання вироку можуть вимагати судового вирішення такі процесуальні питання, які умовно можна поділити на декілька груп.
Питання, які виникають у процесі звернення вироку до виконання: про застосування давності виконання обвинувального вироку щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі, про звільнення від покарання за декриміналізовані діяння — виконання закону, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання.
Питання про всілякі сумніви й суперечки, які виникають при виконанні вироку і пов'язані з його недоліками.
Не підлягають розгляду питання, які зачіпають суть вироку та погіршують становище засудженого; звужують або розширюють обсяг обвинувачення; стосуються прогалин і недоліків вироків у частині кваліфікації злочинів, призначення покарання.
У 2014 році місцевими судами Київської області розглянуто 48 клопотання про інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що винкають при виконанні вироку, з них 29 клопотань задоволено, 1 – повернуто, у 16- відмовлено.
У 2015 році місцевими судами Київської області розглянуто 145 клопотання про інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що винкають при виконанні вироку, з них 128 клопотань задоволено, 3 – повернуто, у 6- відмовлено.
З аналізу статистичних даних вбачається тенденція до збільшення розгляду даної категорії клопотань.
Під час аналізу практики вирішення питань про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку у місцевих судах Київської області за період 2014-2015 років, встановлено, що найчастішими причинами подання відповідних клопотань є питання щодо моральної шкоди, щодо роз’яснення судового рішення, рідше зустрічаються такі підстави для відповідних звернень, як уточнення дати народження,щодо зняття арешту з майна, вирішення питання щодо речових доказів тощо.
Так, Фастівський міськрайонний суд 16.09.2015 розглянув подання Фастівського МРВ КВІ про уточнення дати народження засудженого П. В судовому засіданні встановлено, що вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.05.2015 року П. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України. Проте у вироці вказано дату народження засудженого 13.01.1967 р.н, а згідно паспортних даних П. 13.04.2015 року народження.Відповідно до п. 14, ч.1, ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку. Тому ухвалою №1-в/381/175/15 від 16.09.2015 дане подання задоволено. Уточнено, що засуджений П. 13.04.1967 року народження.
● застосування вимог ст. 72 КК України в аспекті останніх законодавчих змін
Відповідно до ст.72 КК України при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:
1) 1день позбавлення волі =
1 день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;
2 дні обмеження волі;
3 дні службового обмеження для військовослужбовців
3 дні виправних робіт;
8 годин громадських робіт;
2) 1день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту =
2 дні обмеження волі;
3 дні службового обмеження для військовослужбовців
3 дні виправних робіт;
3) 1день обмеження волі =
3 дні службового обмеження для військовослужбовців
3 дні виправних робіт;
5) 1день обмеження волі або арешту = вісім годин громадських робіт.
При призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.
Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.
Зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, провадиться з розрахунку 1 день попереднього ув’язнення =2 дні позбавлення волі.
У разі призначення судом іншого покарання, ніж позбавлення волі, зарахування строку попереднього ув’язнення в межах того самого кримінального провадження здійснюється в такому порядку:
-строк попереднього ув’язнення переводиться у строк позбавлення волі, а строк позбавлення волі переводиться в інший призначений вид покарання відповідно до співвідношення, визначеного в ч.1 ст.72 КК України.
При призначенні основного покарання, не зазначеного в частині першій цієї статті, суд зобов’язаний повністю звільнити засудженого від відбування такого основного покарання.
У строк попереднього ув’язнення включається строк: затримання особи без ухвали слідчого судді, судута на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження; перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи; перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув’язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.
Суд має звільнити засудженого від відбування покарання, якщо строк попереднього ув’язнення, відбутий засудженим у межах кримінального провадження, дорівнює або перевищує фактично призначене йому основне покарання, передбачене ч.1 ст.72 КК України.
У разі якщо до винесення вироку строк попереднього ув’язнення, відбутий особою, перевищуватиме співвідношення, визначене ч.1 ст.72 КК України максимально можливий строк позбавлення волі, передбачений Особливою частиною КК України для злочину (злочинів), у якому (яких) підозрюється така особа, така особа має бути негайно звільнена судом з-під варти за ініціативою суду або за ініціативою особи, яка звільняється, або її захисника (законного представника) чи прокурора. Таке звільнення допускається на стадії судового розгляду кримінального провадження і на стадії досудового розслідування такого кримінального провадження.
Норми даного закону застосовуються за клопотанням засудженої особи, членів її сім’ї або захисника, суду, що виніс обвинувальний вирок, протягом 2 тижнів з дня отримання відповідного клопотання судом або за власною ініціативою.
На сьогоднішній день, відповідно до роз’яснень ВССУ про висловлення позиції щодо застосування окремих положень Закону України від 26.11.2015 року № 838-VІІІ « Про внесення зміни до КК України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання», клопотання, пов’язані з перерахунком строку попереднього ув’язнення у строк відбування покарання, за яким строк відбування покарання скорочується вдвічі розглядаються судами, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа відбування покарання.
В грудні 2015 року, з прийняттям змін до ст.72 КК України, до Броварського міськрайонного суду Київської області подавались клопотання про перерахунок строку попереднього ув’язнення, але вони не розглядались по суті і направлялись заявнику з роз’ясненням права та порядку звернення.
Так, 28 грудня 2015 року до Фастівського міськрайонного суду надійшло клопотання сестри засудженого С.С.Г., Т.Н.Г. про перерахунок строку позбавлення волі згідно Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року та ст. 72 КК України. Проте ухвалою №1-в/381/17/16 від 11.01.2016 було постановлено дане клопотання повернути заявникові. Оскільки зазначений Закон не визначає, який суд має право розглядати такі клопотання, при вирішенні зазначеного питання слід виходити із вимог ч. 6 ст. 9 КПК України, відповідно до якої у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, до яких належать, зокрема, верховенство права, законність, доступ до правосуддя. Враховуючи зміст положень ч. 6 ст. 9 КПК України, під час виконання вироку питання застосування Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього увязнення у строк покарання» № 838-VIII від 26 листопада 2015 року має вирішуватись відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК України місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, оскільки саме цей суд має можливість повно, обєктивно та без зайвих зволікань розглянути клопотання про зарахування строку попереднього увязнення, без етапування засудженого до іншої місцевості.
Наведена позиція суду узгоджується і з п. 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього увязнення у строк покарання» № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, відповідно до якого, зазначений Закон застосовується в тому числі і за клопотанням суду, що виніс обвинувальний вирок, з чого належить зробити висновок про те, що суд, який виніс вирок, може виступати лише в ролі ініціатора зарахування строку попереднього увязнення у строк покарання, а безпосереднє вирішення цього питання належить до компетенції суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.
У місцевих судів Київської області виникло ряд проблем із застосуванням Закону України «Про внесення змін до Кримінальногокодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26.11.2015 року (далі - Закон № 838-VІІІ). Цим законом ч.5 ст. 72КК була викладена у новій редакції. Відповідно до ст.2 Розділу ІІ «Прикінцеві положення» дія цього Закону застосовується до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю. При застосуванні Закону в порядку ст. 537 КПК України спірними виявилися наступні питання:
1) Чи застосовується цей Закон до осіб, яких на день напрання ним чинності було звільнено умовно-достроково і строк на який їх було звільнено не закінчився?
Дане питання постає як до осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування призначеного покарання, так і від покарання визначеного (на яке замінено)в порядку ст. 82КК України.
Як, у випадку застосування до таких осіб положень ст.2 Розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 838-VІІІ повинен розраховуватися (перераховуватися) строк умовно-дострокового звільнення?
2) У якому порядку положення Закону № 838-VІІІ застосовуються до осіб, яким покарання у виді позбавлення волі в порядку ст. 82 КК України замінено на покарання у виді обмеження волі?
Яке співвідношеня у даному випадку застосовується:
один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, як для покарання, яке було призначено вироком і якого на день розгляду клопотання уже не існує, чи один день попереднього ув’язнення за чотири дні обмеження волі - як для покарання, яке засуджений відбуває на даний час, яке не призначалося вироком;
3) Якщо суд призначає покарання із застосуванням ст. 71 КК України, у випадку коли за попереднім вирком особа не відбула покарання у виді позбавлення/обмеження волі яке у ході розслідування чи судового розгляду попередньої справи була попередньо ув’язнена, то чи підлягає перерахуванню це попереднє ув’язнення відповідно до положень » Закону № 838-VІІІ.
Стосовно пропозицій щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики з цієї категорії справ, слід зазначити, що при розгляді справ та ухвалені рішень суддям потрібно постійно вивчати матеріали судової практики Верховного та Вищого Спеціалізованого Суду України, практики Європейського суду з прав людини та обговорювати причини скасування судових рішень судами вищої інстанції.
Заступник голови
Апеляційного суду
Київської області О.В. Ігнатюк
_03_03.png)
