Юрій Нечипоренко: «Ніколи не тримаю суддю в шорах»

Голова Апеляційного суду Київської області Юрій Нечипоренко іноді радить суддям «не лізти в політику». Бо в служителів Феміди й без «політики» вистачає різних турбот, а тут ще у зв’язку з реформуванням законодавства в них з’явилися нові завдання. Ось про це та інше ми й бесідуємо з Юрієм Аркадійовичем.

Кажуть, що ви завжди проти крайнощів – «вседозволеності та всевиправдання». У новому КПК чого більше: першого чи – другого?

Щодо Кримінально-процесуального кодексу, то є й критичні відгуки, і позитивні. Утім, не можна його ганити, як  мовиться, од краю до краю, потрібно впроваджувати, напрацьовувати практику. А час усе розставить на свої місця. Завжди казав: новий закон потрібно застосовувати так, щоб у жодному разі не зашкодити людині. Ось у нас з’явилася нова посада – слідчий суддя, який здійснюватиме судовий контроль за дотриманням прав і свобод громадян на стадії розслідування. Його можуть «підняти» у будь-який час доби і – на місце події. Судді до такого режиму ще не звикли, отож треба перебудовуватися.

Які новації безпосередньо можуть торкнутися громадянина?

Сьогодні Апеляційний суд, розглядаючи цивільну справу, уже не має повноважень відправляти її на новий розгляд. Що натомість? Якщо колегія суддів дійде висновку, що те чи інше рішення не відповідає закону, то вона його повинна скасувати й водночас винести нове… Це – великий прогрес, вважаю. Тяганини не буде – ось що примітно. А донедавна як було? Якась справа могла роками кочувати із суду до суду. Це не на користь…

А кримінальні справи також не будете направляти на додаткове розслідування?

 Ні. А навіщо «додаткове розслідування»? Щоб  «ганяти» папери по колу?  Тривалий час «мордувати» обвинуваченого? Розглянувши справу, суддя має винести виправдальний вирок або ж обвинувальний.

У такому разі хто виправлятиме помилки слідчих?

Це лягає на плечі Апеляційного суду. Якщо будуть неякісні справи, то нам, вочевидь, доведеться працювати й у режимі першої судової інстанції.

Вводиться «інститут» присяжних. Це позитивний момент?

Раніше їх називали народними засідателями (між собою судді говорили, що це – «кивачі»). За багатолітню практику  не пригадую, щоб ці люди хоча б раз наполягли на максимальному (у межах санкції) покаранні. Вони завжди говорили, щоб підсудному «дати якомога менше». Нині передбачено, що справу розглядатимуть (а мова про тяжкі злочини) троє присяжних і двоє професійних суддів. Хоча класична система – 12 присяжних (щоправда, є й шість, і дев’ять). Але в держави не вистачає матеріальних ресурсів для «системи 12». Скажімо, треба потурбуватися про відповідну оплату їхньої праці, підшукати й обладнати зали засідань. Тому зупинилися на трьох присяжних.

Розглянувши справу, вони повинні сказати, чи винна людина. Наприклад, присяжні просять виправдати, а судді не згодні. Як бути?

Писати виправдальний вирок. Думаю, що здебільшого присяжні робитимуть акцент саме на виправданні. Їх легше розчулити, психологічно натиснути на них, спонукати співпереживати. Адже в судовій залі перебуватимуть родичі засуджених, друзі…

У вас, як і скрізь, діє автоматична система розподілу справ між суддями. Чи передбачаються якісь зміни в цій технології?

Так. Скажімо, справи, які стосуються високопосадовців слухатимуть судді, які мають вищу кваліфікацію. Але виникає питаннячко: якщо перед законом усі громадяни рівні, то чому з’являються «рівніші»? Мені це не зовсім зрозуміло. Хоча лунають аргументи: мовляв, у високопосадовців – особлива робота, великі службові обов’язки. Не заперечую. Але якщо мова про хабар, то це й є хабар, незалежно від того, хто його взяв – дрібний чиновник чи – великий. «Беруть» однаково…

Стосовно вашого запитання. Скажу ще про одну особливість. У нас сформовано групу суддів, які слухатимуть справи щодо неповнолітніх.

Як працює антикорупційне законодавство, Юрію Аркадійовичу? Допомагає наводити лад у державі?

У боротьбі з корупціонерами в нас іноді перегинають палицю. І цьому сприяє відсутність конкретики в законі. Часто до відповідальності намагаються притягнути громадян, які взагалі не є суб’єктами антикорупційного законодавства. Ось, приміром, такий факт. «На гачок» правоохоронців потрапив командир пожежної ланки. У чому його провина? З’ясовується, у вільний час він у дитсадку  ремонтував меблі. І це – корупція? А як людині вижити на мізерну зарплату? Хто про це думає? Невже справедливо стягнути із цього пожежника велику суму в дохід держави, звільнити з посади? Це – круто, я вам скажу. На Київщині майже чотири десятки осіб потрапили «під вогонь» ось такої «боротьби» з корупцією.

Що сьогодні в арсеналі засобів тиску на суд?

На суд намагалися завжди впливати, навіть за брежнєвських часів. І нині, звичайно, є спроби втручання в нашу діяльність, є «пресовка» суддів. Однак якщо суддя – об’єктивний, справедливий, чесний,  то йому нічого боятися.

І все ж, мова про шантаж, погрози, телефонне право, підкуп?

Арсенал – різноманітний. Усі ці дії завуальовані, латентні. Іноді до мене звертаються, щоб вплинув на певного суддю, зателефонував йому. Категорично не погоджуюся і, зазвичай, кажу: якщо суддя прийняв незаконне рішення, ми його скасуємо… Колись до мене прийшов один із народних депутатів України й попрохав «сприяння» – вплинути на районний суд. Цей чоловік хотів «розбагатіти» на гектар землі сільгосппризначення. Звичайно,  дав йому відкоша. На жаль, такі парламентарії думають, якщо вони вже при владі, то все можна.

Оскільки торкнулися земельного питання, то при визначенні покарання за продаж гектарів із «чорного ходу» суди здебільшого проявляють гуманність чи – жорсткість?

Покарання має відповідати закону. Що зробив, те й заслужив. Скажімо, колишнього заступника мера з Вишневого Стужука засуджено до 9 років позбавлення волі. Водночас суд завжди аналізує. Яка сума хабара, як характеризується обвинувачений, що це за людина взагалі й так далі. Іноді бачимо: підсудний просто спокусився на «конверт», визнає вину, щиро обіцяє надалі жити й працювати чесно. Бачимо, що це добропорядний сім’янин, у нього – ні особняків, ні крутих іномарок. Навіщо його «заганяти» до в’язниці? Такі стають на шлях виправлення й без ізоляції від суспільства. Для них навіть сам факт притягнення до відповідальності – величезний стрес, зміна способу життя й таке інше.

Якось ви зазначили, що «раніше прокурори були добрішими, демократичнішими…». 

Не хочу кинути камінь в їхній город. У цій інстанції працює чимало висококваліфікованих співробітників. Але є непоодинокі випадки, коли прокурори, маючи перед собою «гнилу» справу, не зовсім об’єктивно поводяться, тобто не просять суд винести виправдальний вирок. Такого від них жодного разу не чув. У цьому плані суди більш демократичніші.

Ще наведу ваші слова: «Завжди переслідував рейдерів і переслідуватиму». Ви цієї думки й нині дотримуєтеся?

Рейдерство – уже в минулому. Не актуально. А щодо окремих суддів, які приймають незаконні рішення, то завжди стою на одному: не жаліти їх, а звільняти з посади, притягувати до відповідальності. Якщо хтось починає підігрувати тій чи іншій стороні, чи – владі, якимсь структурам, то це вже не суддя (у класичному розумінні). Ми повинні мати довіру суспільства, працювати винятково за законом. Ніколи не ставлю собі за мету тримати того чи іншого суддю в шорах. Але є випадки, коли суддя відчуває, що він і бог, і цар, при розгляді справи допускає якесь нехлюйство, халатність. Або й виявляє зацікавленість… Таких треба ставити на місце.

Скільки ж під вашим началом суддів?

У місцевих судах працює десь двісті осіб, в Апеляційному – 62. У мене з усіма абсолютно службові стосунки. Ніколи не загравав із колективом. Рівно ставлюся до всіх, це мої колеги. Якщо хтось помиляється, говорю про це у вічі. На Київщині завантаженість на одного суддю – одна з найбільших у державі (десь 200-250 справ). Напередодні свята – Дня працівника суду – хочу побажати їм міцного здоров’я, родинного благополуччя й щастя, гарного настрою, успішного служіння його Величності Закону.

Розмову вів Леонід ФРОСЕВИЧ
Джерело: Час Київщини, 14.12.2012