Суддя – не професія, а покликання

НЕЧИПОРЕНКО Юрій Аркадійович – голова Апеляційного суду  Київської області, суддя першого кваліфікаційного класу (1994), Заслужений юрист України (1996), член президії Ради суддів України (до 2010 р.), почесний професор Академії праці і соціальних відносин.

Юрій Нечипоренко народився 05.05.1948 р. у с. Степанівка Лугинського району Житомирської області у вчительській сім’ї. З 1963 р. до 1967 р. навчався в Малинському лісотехнічному технікумі. Потім служив в армії. Саме під час служби виявив  бажання опанувати юридичну освіту, мотивуючи тим, що тільки таким чином можна захищати права й інтереси людей. Юридичну освіту вирішив здобувати у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на юридичному факультет (1971-1976 рр.) за спеціальністю – правознавство. У 1974 р., коли ще навчався в університеті, його обрали народним засідателем Ленінського районного народного суду м. Києва (нині – Печерський райсуд). Беручи участь у розгляді судових справ зрозумів, що хоче спробувати себе в ролі судді. Ця робота дала йому шанс побачити судочинство із середини і зрозуміти суддівську професію.

12.04.1976 р. став народним суддею Подільського районного суду м. Києва. Через два роки  сталося так, що голова суду пішов на підвищення до Київського міського суду й з’явилася вакансія. Через те, що Юрій Аркадійович зарекомендував себе з найкращої сторони в попередні роки роботи, вибір упав на нього. Протягом 1978-1985 рр. він очолював Подільський районний народний суду міста Києва. Зізнається, що коли виникали питання щодо організації роботи, то він не боявся звертався до працівників суду: до секретаря засідання чи до судового виконавця за порадами. Через те, що голові суду небайдуже, як працює суд, зростала повага колег й авторитет серед працівників суду.

Крім того, значну увагу Юрій Нечипоренко приділяв правовій освіті населення, багато виступав із лекціями у трудових колективах Подільського району, упродовж багатьох  років був викладачем трудового права на курсах підвищення кваліфікації працівників суду та юстиції при Міністерстві юстиції України, досі читає лекції студентам Академії праці і соціальних відносин.

У 1985 р. Ю. А. Нечипоренко призначено заступником голови Київського обласного суду, а з 1988 р. і до сьогодні очолює цей самий суд, який у листопаді 2011 р. перейменовано в Апеляційний суд Київської області. Будучі очільником Апеляційного суду столичної області впродовж 25 років, він своєчасно і якісно здійснює організаційну, контрольну та методичну функції керівника суду.  На високому рівні забезпечує виконання відповідальних завдань з організації  діяльності апеляційного суду в умовах реформування судової системи, введення в дію нового Кримінального процесуального кодексу України, запровадження сучасних інформаційних технологій у роботі суду, зміцнення довіри громадян до судової влади. Користується заслуженим авторитетом і повагою в колективі  суду та серед правників усієї  України.

Окрім роботи в суді, Юрій Нечипоренко доклав багато зусиль до реформування українського судочинства, брав участь у підготовці проекту Концепції судово-правової реформи в Україні та проектів законів України «Про статус суддів» і «Про судоустрій», неодноразово залучався до складу відповідних робочих груп.

За багаторічну сумлінну працю, відданість справі служіння Закону і Справедливості, нагороджений Орденом «За заслуги ІІІ ступеня» (2008), Почесною Грамотою Верховної Ради України (2003), Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України (2008), а також  чисельними відомчими нагородами та відзнаками.

Упродовж усієї кар’єри поряд із чоловіком була його дружина Надія Марківна, зараз – старший радник юстиції у відставці, яка завжди його підтримувала у всіх починаннях,  і син Святослав.

Юрія Аркадійовича вважають зразковим керівником суду, який не боїться труднощів, сірих буднів і складних справ. З історії його життя видно, що найкращий професійний суддя той, хто не цурається ніякої роботи і готовий присвятити своє життя суду. Про нього можна сказати, що суддя – це не професія, а покликання.

Напередодні 65-річного ювілею Юрій Нечипоренко погодився відповісти на декілька наших запитань.

Юрію Аркадійовичу, із майже 40 років служіння правосуддю, 25 років Ви присвятили роботі одному суду –– Київському обласному. Яке досягнення вважаєте найбільшим у Вашій кар’єрі?

Розкажу невеличку історію. У 1972 р. закінчував перший курс Київського національного університету імені Тараса Шевченка і якраз в період сесії помер батько. Мати залишилася одна і я після здачі іспитів поїхав додому, у село, аби її підтримати, зокрема були канікули. Оскільки батько був сільським учителем, то йому виділили 3 тонни торфобрикету і я його переносив. Йшла молода циганка, років тридцяти, і хотіла зав’язати зі мною розмову. Але оскільки був зайнятий роботою і хотів швидко все завершити, вона пішла до сусідки через дорогу. І через хвилин 20 сусідка Марія приходить і запитує: «Як у тебе справи?». Відповідно: «Ось, бачиш, працюю». А вона мені: «Слухай, а ця циганка подивилася на тебе і сказала, що ти серйозна людина і будеш великим начальником в області». Так ось ним і став.

Хоч були пропозиції перейти у Верховний Суд України, завжди відмовлявся, бо виконав те, що мені напророкувала та циганка. На посаді в обласному, а потім апеляційному суді майже 28 років, вважаю, що це значне досягнення і успіху в кар’єрі мною досягнуто. Як все могло скластися, якби все ж таки погодився перейти у Верховний Суд України і як би себе там знайшов, не відомо. Але відмовлявся тому, бо полюбив саму Київщину, її людей, приємно було працювати в колективі суду.

Як оцінюєте роботу Апеляційного суду Київської області на сьогодні?

Апеляційний суд Київської області виконує свої обов’язки: виправляє ті помилки, які є, орієнтує місцеві суди на однакову судову практику. Колектив суду – працездатний, мобільний, створювався довгі роки і здатний добре працювати й вирішувати ті завдання, які перед ним стоять. Не бачу зараз таких проблем, які б не могли вирішитися в суді.

Якими Ви бачите основні проблеми в українському судочинстві? Зважаючи на Ваш досвід участі у реформуванні судової системи, що можете запропонувати для покращення ситуації?

Серед основних проблем із року в рік відчутне недофінансування судової системи; надзвичайно низька заробітна плата державних службовців, особливо це стосується помічників суддів. І судді й помічники суддів повинні бути кваліфікованими, але зважаючи на таку заробітну плату помічники, як правило, не затримуються на довгий час в суді.

Ще однією проблемою є дуже високе навантаження на суддів. Це, у свою чергу, породжує тяганину, низьку якість розгляду справ. Новим Кримінальним процесуальним кодексом уведено інститут слідчих суддів, до повноважень яких належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів громадян у кримінальному провадженні. Ураховуючи це, до штату суддів заплановано ввести більше однієї тисячі одиниць слідчих суддів.

Поки що цього не зроблено. Сподіваємося і чекаємо поповнення після 1 липня поточного року.

Які кроки можуть підняти довіру до суддів і змінити імідж суду в цілому?

Я вже 37 років працюю на посаді судді і багато бачив різного ставлення до суддів. У радянські часи суддівський корпус, на мою думку, був кращим. Думаю, що підбір кадрів суддів був більш вимогливий. Випадкова людина не могла бути на посаді судді. Суддя обирався населенням кожні 5 років. Якщо за 5 років він себе позитивно не зарекомендував – його не висували на новий термін, а якщо він порушив закон –  притягували до відповідальності. Крім того, перед рекомендуванням на посаду кожну кандидатуру ретельно перевіряли: яка це за людина, як вона себе поводить і в суспільстві, й на роботі тощо. Тому зараз ми все таки повинні підвищувати вимогливість до суддів за конкретні промахи, за неправильну поведінку, за порушення законодавства, за тяганину – необхідно розбиратися в кожному конкретному випадку. Також необхідно постійно виховувати суддівські кадри в дусі неухильного виконання вимог закону.

І ще один момент, який не можу обминути, – робота журналістів. Деякі журналісти не зовсім правильно висвітлюють роботу судів. Усе таки є замовлення і їх видно, наприклад, коли суддю навмисно намагаються показати в невигідному становищі, огульно обвинувачувати, не розібравшись у суті питання.

Крім того, міжнародні стандарти вказують на те, що влада повинна підтримувати авторитет суду і всіляко сприяти його діяльності. На жаль, не завжди так буває.

Ваше бачення сучасної судової системи в найближчі роки?

Зараз відбувається поповнення суду молодими кадрами, плинність кадрів завжди буде: перестановки, підвищення, звільнення, – і на їхні місця приходять нові спеціалісти. Тому варто ретельніше підбирати людей на ці посади. Можливо, навіть установити вік не 25 років, а 30, можливо, і стаж більший. Як би там не було, а треба працювати в напрямку виховання суддів. Необхідно поновити повноваження головам судів. Треба, щоб був єдиний суд, який зможе направляти судову практику, тобто поновити повноваження Верховного Суду України.

Що ж до апеляційних судів чи місцевих, то тут треба виконувати закон. Люди чекають, щоб все таки суди працювали на належному рівні. Так, якщо ми говоримо про корупцію загалом, то це погано, якщо про корупцію в судах – то це страшно. Бо суди повинні ставити крапку в кожній конкретній справі, показувати суспільству приклад у беззаперечному виконанні законів.

Що можете побажати молодим суддям для успішної кар’єри? 

Як казав А. Чехов: «бережіть честь із молодості». Молодим суддям, які тільки прийшли на посаду, треба багато працювати і ніколи не обмежуватися робочим днем. Пам’ятаю, коли прийшов із студентської лави, то працював із самого ранку до 22-23-ої години: доводилося слухати справи, дуже багато звертати уваги на самоосвіту, вивчати судову практику, законодавство. Це важливо, бо кожна справа має свої особливості. Крім того, варто вести себе достойно серед суспільства. А то зараз ніхто не звертає увагу, яка поведінка суддів у побуті, як вони себе поводять: щоб він був порядний, чесний, грамотний, поміркований, завжди з повагою ставився до людей.

Потрібно багато і  наполегливо працювати – інакше суддя нічого не зможе досягнути. Ретельно вивчати кожну судову справу, приймати законні рішення, тоді й повага від населення буде.

А ще бажаю, щоб громадяни завжди з повагою говорили про суддів, вважаючи, що їх законні права й інтереси будуть надійно захищені.

Успіхів у роботі та житті!

Розмову вела Мар’яна МОТРУНИЧ
Джерело: Правосуддя, 04.05.2013